Стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського. Історія

Історія легендарного київського стадіону “Динамо”.

Стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського — футбольний стадіон у Києві, домашня арена футбольного клубу «Динамо» (Київ). Названий на честь багаторічного наставника команди Валерія Васильовича Лобановського. Вміщує 16 873 глядача, за кількістю місць є другим найбільшим стадіоном Києва після Національного спорткомплексу «Олімпійський».

Розташований у центрі Києва по вулиці Михайла Грушевського, 3, неподалік від станції метро «Майдан Незалежності». Комплекс стадіону «Динамо» імені Лобановського є пам’яткою архітектури та історії місцевого значення.

У перші роки після заснування київське «Динамо» не мало власного стадіону: головні матчі відбувалися на Червоному стадіоні, найбільшій на той час арені міста, а тренування проходили на спортивному майданчику в Першотравневому парку. У 1930 році товариство «Динамо» отримало підтвердження від Комітету господарства УСРР про будівництво замість оранжерей поблизу зазначеного спортивного майданчика нового стадіону.

Будівництво стадіону розпочалося 1931 за проектом інж.-арх. П. Ржечицького. За два роки були виконані основні роботи щодо загального розпланування комплексу стадіону і насамперед спортивного ядра з футбольним полем та біговою доріжкою. Зведення наступних окремих споруд на його території велося у 1934–36 за проектами цивільного інж.-арх. В. Осьмака та арх. В. Беспалого (головне спортивне ядро), арх.-худ. Н. Манучарової та арх. В. Поліщука (головний вхід), арх.-худ. Й. Каракіса (ресторан «Динамо») та ін. Арена будувалася силами в’язнів та самих киян, яких залучали на так звані недільники.

Відкриття стадіону, яке кілька разів відкладали через голод, відбулося 12 червня 1933 року. Матчем-відкриттям став фінальний поєдинок всеукраїнської Динаміади між командами Києва та Харкова, який київські динамівці виграли з рахунком 2:1. Цю гру відвідало 45 000 осіб при вдвічі меншій кількості глядацьких місць, оскільки було оголошено про можливість придбати деякі продукти в буфетах стадіону. Арена, збудована за зразком берлінського стадіону, отримала ім’я наркома внутрішніх справ Всеволода Балицького та мала 18 000 сидячих місць, частина яких знаходилася під дерев’яним навісом.

У 1936 році завершили роботи на колонадою при головному вході. Архітектори — Н. Д. Манучарова та В. І. Поліщук. Після перенесення столиці республіки з Харкова до Києва (у 1934) споруда отримала назву Всеукраїнський стадіон «Динамо» імені Балицького. У середині 1930-х років стадіон «Динамо» носив імена спочатку наркома (народного комісара) Всеволода Балицького, а потім — члена ЦК ВКП(б) Миколи Єжова. Після 1937-38 рр. і Балицький і Єжов були оголошені зрадниками та «ворогами народу». Балицького розстріляно. Назва стала просто Всеукраїнський стадіон «Динамо».

Під час Другої світової війни на стадіоні виступали лише німецькі команди, від чого в народі його стали називати Німецький.

Від 1945 до 1949 року «Динамо» (Київ) грало тут більшість своїх домашніх ігор. Після 1949 року команда переїжджає на Республіканський стадіон.

З 1956 року на стадіоні грали дублери та другі команди «Динамо». Ґрунтовну реконструкцію стадіон пройшов перед Олімпіадою-80. Ігор тут не проводили, проте спортсмени використовували цю арену для тренувань. Останньою великою перебудовою стало встановлення пластикових сидінь та усунення легкоатлетичних доріжок. Тому з 1990-х років «Динамо» (Київ) проводило на арені ігри Кубка УЄФА та кваліфікаційних раундів Ліги чемпіонів. Матчі основної сітки відбувалися на значно більшому НСК «Олімпійський».

15 травня 2002 року, після смерті видатного тренера Валерія Лобановського, київський стадіон «Динамо» названо його іменем.

Зрозуміло, що такий популярний і багатий клуб як «Динамо» повинен мати арену більше як 17 000 місць. Але, як заявили представники клубу, реконструкція та збільшення стадіону неможливі — ґрунт під стадіоном не витримає масивних конструкцій і вся арена «попливе» у бік Дніпра.

Назви різних часів:

1933-1934 — Київський стадіон «Динамо» ім. Балицького 
1934—1936 — Всеукраїнський стадіон «Динамо» ім. Балицького 
1937—1939 — Всеукраїнський стадіон «Динамо» ім. Єжова 
1940—1941 — Всеукраїнський стадіон «Динамо» 
1941—1943 — «Дойчес штадіон» (нім.Deutsches stadion)
1943—2002 — Київський стадіон «Динамо»

2002 – наш час – Стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського

Стадіон розташований у парковій зоні Києва. З одного боку територія обмежується Петрівською алеєю, з усіх інших — Міським парком. Поле стадіону орієнтоване з північного сходу на південний захід, навколо нього розміщуються трибуни у формі овалу: головна трибуна на відстані до 10 метрів від поля, протилежна до 15, трибуни за воротами до 40 метрів від поля. Пластикові крісла, згідно з кольорами «Динамо», сині та білі, при чому білі сидіння на трибунах утворюють написи «ДИНАМО», «КИЇВ», та «1927», тобто рік заснування футбольного клубу. Головна трибуна — північно-західна — знаходиться на одному рівні з футбольни полем, інші піднято над полем на 2,5 метри. Глядацькі місця розділені на 29 секторів та ложу для преси, нумерація секторів за годинниковою стрілкою починається з головної трибуни. Кожен сектор нараховує від 13 до 23 рядів сидінь. Вздовж усієї головної трибуни простягається будівля клубного офісу, яка зі сторони поля має глядацькі місця для почесних гостей. На даху офісу під час телевізійних трансляцій встановлюються головні телекамери.

Стадіон під час матчів заповнюється через 2 входи: один — головний — зі сторони вулиці Грушевського, інший з Міського парку. Прохід глядачів здійснюється через турнікети, які сканують штрих-код квитка. На сектори головної трибуни вболівальники потрапляють знизу, пройшовши через прохід під 26-м сектором. Вхід на інші сектори здійснюється зверху, дорогу до них виконано у вигляді алеї по периметру глядацьких місць.

1971 року на території стадіону встановлено пам’ятник футболістам київського «Динамо», які брали участь у поєдинку відомому як «матч смерті». Скульптура виконана у вигляді стели, на якій висічено чотири постаті футболістів (так званий горельєф). Архітекторами були відомі за проектами станцій Київського метрополітену В. С. Богдановський та І. Л. Масленков, скульптор І. С. Горовий. Пам’ятник розташований зі сторони службового в’їзду на стадіон, тож більшість вболівальників не має можливості його побачити.

11 травня 2003 року, до перших роковин смерті Валерія Лобановського, йому було відкрито пам’ятник — багаторічний наставник «Динамо» сидить на тренерській лаві та напружено спостерігає за грою. Постамент виконано у вигляді великого футбольного м’яча. Загальна вага композиції становить близько п’яти тонн. Над пам’ятником працював колектив з дев’яти людей під керівництвом архітектора Василя Клименка та скульптора Володимира Філатова. Скульптура розташована між колонадою та головним входом на стадіон.

Господарем стадіону завжди був футбольний клуб «Динамо». Основний склад біло-синіх проводив тут свої матчі у 1933—1941, 1944—1949 та 1979—1980 роках, а також з 1996 до 2012 року. В інший час на арені грали переважно динамівські дублери.

Використані матеріали – Вікіпедія, Эмиль Панасюк у фейсбук.