Київський меценат Нікола Терещенко

З історії видатних киян – Терещенко Нікола Артемович.

Терещенко Нікола Артемович (26 (14 за ст.ст.) жовтня 1819, Глухів, Чернігівська губернія, Російська імперія — 1 лютого (19 січня за ст.ст.) 1903, Київ, Київська губернія, Російська імперія) — український підприємець та благодійник, старший син засновника династії Терещенків Артемія Яковича Терещенка. Таємний радник, почесний громадянин міста Києва.

Родина Терещенків – надзвичайний приклад поєднання блискучих ділових якостей, що допомагають здобувати статки, з бажанням направляти результати своїх зусиль на служіння людям. Таке ставлення до життя та до справи, якою займаєшся, було започатковане в родині Терещенків ще Артемієм Яковичем, родоначальником цілої династії видатних підприємців та меценатів.

Народився Нікола Терещенко в родині дрібного крамаря Артема Яковича Терещенка. Батько мав неабияку енергію та підприємницький хист, за що сусіди називали його «Карбованцем». Але через матеріальні труднощі Нікола не зміг здобути належної освіти. Як згадував Терещенко: «Буквально на мідні п’ятаки я закінчив глухівське повітове училище». А далі навчатися забракло коштів.

Ще з юних літ Нікола почав займатись бізнесом. На волах він перевозив сіль, рибу та хліб з Криму до Глухова. Згодом він став головним заготівельником цих товарів у місті. Великі прибутки принесла аграрна реформа 1861 року, у той час, коли багато поміщиків не змогло зорієнтуватись у нових умовах, Нікола Артемович швидко примножував свій статок, застосовуючи свій підприємницький дар. Як результат, вже у 1870 році в його руках зосередилося більше 10 цукрових заводів. Серед них цукрові заводи князя Івана Барятинського — в Крупці й Шалигині, поміщика Льовшина — у містечку Воронежі, Кочубея — на Михайлівському Хуторі та інші підприємства, розміщені навколо Глухова.

Його головними бізнесовими інтересами, як і всієї родини, був цукор. Цукрові заводи стали головним джерелом доходів, але Нікола Артемійович не забував про торгівлю, залізницю, спирт, ліс, сукно.

Він був дуже зайнятий управлінням заводами і торгівлею, але займався і суспільною діяльністю, що для сім’ї Терещенка було традицією.

У 1851 вибраний старшим бургомістром Глухова і посідав цю посаду впродовж 9 років, а потім впродовж 14 років займав пост міського голови. Одночасно він виконував обов’язки головного губернатора земських зборів, члена земської управи Глухова, почесного мирового судді. Нікола Артемович більше 20-ти років стояв на чолі глухівського самоврядування, що свідчило про загальну пошану земляків до його діяльності. Окрім суспільної діяльності Нікола Артемійович особливу увагу приділяв добродійним справам — допомога дитячим притулкам, міській лікарні і навіть ув’язненим, він очолював місцеве відділення піклування про в’язниці.

Ніколі належало близько 80 тисяч десятин землі, 5 цукрових і рафінадних заводів, винокурні, парові й водяні млини, які були розміщені у Чернігівській, Київській, Волинській, Харківській, Подільській, Курській і Тульській губерніях.

Був одружений на дочці глухівського купця Пелагеї Георгіївни Бєловської.

У 1870 переїздить на проживання до Москви. У Москві він прожив до 1875. Його весь час тягнуло до України й в 1875 він ухвалює рішення переїхати до Києва, економіка якого зростала з будівництвом залізниці й відкриттям біржі та перетворила місто на справжню «цукрову столицю».

Переїхавши до Києва, сім’я Терещенка поселилася в будинку № 12 на Бібіковському бульварі (нині бульвар Шевченка) – особняк князя П. П. Демидова – Сан-Донато. На замовлення нового власника двоповерхову з Бібіковського бульвару і триповерхову з двору будівлю перебудували за проектом архітекторів Петра Федоровича Федорова (1827-1894) і Ромуальда Григоровича Тустановського (1830-1886), перетворивши будинок на розкішний палац у стилі Ренесансу.

Пізніше польський художник, яскравий представник стилю “модерн” Вільгельм Котарбінський (Wilhelm Kotarbiński, 1848-1921) прикрасив мальовничими розписами стіни та стелю.

У Києві Нікола Артемович активніше починає займатися добродійною діяльністю й інвестуванням у будівництво громадських будівель. Більше 2-х мільйонів карбованців він пожертвував на потреби міста.

У 1881 році відкривається училище для сліпих, єдине на той час у Росії. У цьому ж році Нікола Артемійович виділяє 23 тисячі рублів на будівництво Маріїнського дитячого притулку (на розі Паньківської й Микільсько-Ботанічної вулиць, тепер НДІ психології). Він опікувався Першою чоловічою гімназією, де з 1881 року був почесним попечителем. На кошти, виділені Миколою Артемійовичем, були збудовані 4-та гімназія на Великій Васильківській, Києво-Печерська гімназія, притулок-училище для глухонімих на Малодорогожицькій вулиці, колонія для малолітніх злочинців, жіноча гімназія на Покровській вулиці, школа при Борисоглібській церкві, Троїцький народний будинок (нині у будівлі знаходиться театр оперети), будинок працьовитості на Гоголівській вулиці, Покровська церква на Солом’янці, собор св. Миколи в Покровському монастирі. 1899 року меценат пожертвував кошти на облаштування будинку для міського парафіяльного училища на Ярославому Валу, 40, яке має його ім’я. Значні кошти він виділив на будівництво Володимирського собору, Київського художньо-промислового і наукового музею (нині тут Національний художній музей України), був одним з інвесторів будівництва у Києві Політехнічного інституту, перерахувавши у фонд будівництва близько 150 тис. рублів.

Також неоціненним є внесок Ніколи Терещенка у розбудову медичної галузі Києва. За його підтримки діяла громада сестер милосердя Товариства Червоного Хреста, яка його коштом придбала садибу та побудувала приміщення для проживання сестер і прийому хворих на нинішній вулиці Саксаганського. Коли в цьому виникла потреба, Микола Артемійович взявся за будівництво нового корпусу лікарні на розі Хоривої та Волоської вулиць. За його ж ініціативою у Києві відкрилася безкоштовна лікарня для чорноробів, яким після виписки з лікарні з фонду, започаткованого Н. А. Терещенком, виплачувалися кошти на відновлення після тяжкої хвороби. Зараз ця лікарня відома як Охматдит.

На початку 20 століття Н.А.Терещенко намагався створити автобусне сполучення між Києвом і Житомиром.

Однією пристрастю Ніколи Артемійовича, як і інших Терещенків, було колекціонування живопису та предметів мистецтва. Зібрана ним та його братом Федором колекція полотен уславлених митців дотепер складає основу чотирьох київських музеїв, три з яких – музей Т. Г. Шевченка, музей “Київська картинна галерея”, музей західноєвропейського мистецтва – до сьогодні розташовані у будинках, що належали родині Терещенко. Нікола та Федір також були членами київського відділення Російського технічного товариства й почесними членами кількох благодійних товариств.

Для Ніколи Терещенка не існувало розділення на важливі і не важливі справи, важливих і не важливих людей. У його щоденному розкладі був виділений спеціальний час, коли він приймав відвідувачів, які здебільшого зверталися по його допомогу. Відомо, що надсилаючи тій чи іншій людині гроші, він додавав записку приблизно такого змісту (ориг.): “Милостивый государь …, не откажите в любезности выполнить мою просьбу и принять от меня эту сумму”.

У 1892 році, як визнання великого внеску в життя та розбудову міста, Нікола Артемійович Терещенко був зарахований до почесних громадян Києва, а у 1899 році вулицю, на якій він проживав, було перейменовано на Терещенківську.

1 лютого (19 січня за ст.ст.) 1903 року Нікола Артемійович помер. Його тіло два дні знаходилося у Володимирському соборі, де вдячні кияни могли проститися з людиною, яка стільки зробила для міста та його мешканців. Труну несли на руках від Володимирського собору до його будинку на Терещенківській, потім — спеціальним вагоном відправили до Глухова, де й поховали у Трьоханастасіївській церкві, збудованій ним же.

Нікола Терещенко залишив по собі не тільки більш ніж 30-ти мільйонні статки, але й добру пам’ять та справи, які є взірцем більш ніж достойного і не дарма прожитого життя.

У Глухові 23 серпня 1909 року на площі між Спасо-Преображенською та Анастасіївською церквами, за грошової допомоги сина, Олександра, було встановлено пам’ятник роботи скульптора Г. Андреєва: на кубічному п’єдесталі, в кріслі з високою спинкою, сидів зафіксований у бронзі Нікола Терещенко в позі спокійного, мудрого чоловіка. Цього пам’ятника було знищено більшовиками після 1917 року.

20 червня 2009 року в Києві відбулося відкриття пам’ятника меценату та почесному громадянину Києва Николі Терещенку. Пам’ятник роботи київського скульптора Олександра Михайлицького встановлено на території Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії, лікарні ОХМАТДит. За основу образу було взято відому фотографію Ніколи Терещенка, де його зображено в мундирі статського радника.