Відрадний

З історії київських районів та місцевостей – Відрадний.

Відрадний — історична місцевість Києва, колишній хутір, житловий масив і промислова зона в Солом’янському районі. Масив Відрадний простягається між Відрадним проспектом, бульваром Вацлава Гавела і Гарматною вулицею; промислова зона — між вулицею Миколи Василенка, бульваром Вацлава Гавела і залізницями Київ — Ковель і Петрівською.


Місцевість була заселена з глибокої давнини, тут виявлено пізньопалеолітичну стоянку первісних людей. В княжі часи підступи до Києва обороняли богатирські застави. Одну з них виявили неподалік нинішнього Індустріального мосту, при впадінні у підземних колекторах Шулявського струмка в літописну Либідь. 

Долиною Либеді у 1870-ті рр. було прокладено залізницю в напрямку на Одесу. Незабаром Київ став «цукровою столицею» Російської імперії і був охоплений будівельною лихоманкою. Колишні просторі напівсільські садиби розпродавалися частинами і гарячково забудовувалися прибутковими багатоповерхівками. Відтак, городяни завели звичай відпочивати за містом, де наче гриби після дощу росли дачні селища: Шулявські, Караваєві, Святошинські, Сирецькі, Кульженка, Боярка, Пуща-Водиця, Дарниця тощо. 

Київський залізничний вузол
Залізниця Київ – Одеса біля Кадетського гаю. Кін. XIX ст.

1872 року хірург, офтальмолог, організатор медичної освіти проф. В. Караваєв придбав у Петропавлівсько-Борщагівській волості Київського повіту розсадник дерев площею майже 43 десятини, за 1086 руб. з оплатою протягом 20 років. Згодом ще докупив у Військової гімназії (Кадетського корпусу) «Гімназійну ділянку», після чого площа маєтку сягнула 63 десятини. У 1892 р., по смерті Караваєва, 32 десятини перейшли у спадок його дочці О. Колчак. 

У XIX ст. почалась забудова на древньому шляху до монастирських сіл Братська, Михайлівська, Микільська, Петропавлівська, Софіївська Борщагівки, що на струмку Нивка. 

У розписі вулиць міста Києва 1896 року зазначалось, що садиби на вулиці Борщагівській № 1 (3 будинки) та № 2 (156 будинків) віднесені до четвертої категорії: власники не зобов’язані утримувати двірників; натомість повинні виконувати їхні обов’язки самі та наймати нічних сторожів. Розпис встановлював відповідно 1 та 7 нічних сторожів і пунктів вуличного нагляду. А з початку ХХ ст. в цих місцях неподалік Політехнічного інституту розташувалися угіддя його сільськогосподарського відділення. 

У 1902 р. почала діяти Києво-Ковельська залізниця, через Святошин, і вздовж неї також почалась розбудова дачних селищ. Було засновано стрілочний пост, а згодом залізничну станцію, що з 1973 р. називається Київ Волинський. 

Відрадний
Залізнична станція Пост-Волинський, 1902 рік 

Починаючи з 1903 р., Караваєві дачі було поділено на 238 ділянок і розпродано. До 1908 р. в межах сучасних вулиць Борщагівської, Ніжинської, Голего і Генерала Тупикова виросло селище, яке потім розширювалося в бік залізниці, Шулявки і Казенних дач. 1911 року тут налічувалося 323 садиби, 296 будинків, 5 тис. жителів. У межах Києва селище з 1914 року. Ім’я професора Караваєва з 1962 р. носить колишня вул. Малозалізнична. 

1914 року поряд з хуторами Грушки та Галагани колезький реєстратор К. Яниховський викупив у місцевих селян чималу ділянку, назвав її «хутір Відрадний» і незабаром розпродав на 83 дачні садиби, згідно тодішніх законів – тільки для осіб російського походження. Ім’я власника мала вуличка Костянтинівська, доки 1955 року її не перейменували – чомусь на честь російського письменника Радіщева. 

В роки Великої війни, для військових перевезень та оборони західної околиці, долиною Сирецького струмка було прокладене Північне залізничне кільце, побудовано станцію, яка нині називається «Грушки». Від неї пролягли колії до підприємств Шулявки, Лук’янівки, Відрадного. 

За радянської влади хутір Відрадний заполонив зловісний Наркомат внутрішніх справ, і тутешня залізнична станція набула «революційної» назви Київ Жовтневий. Коліями від Лук’янівської в’язниці на великі будови комунізму рушили ешелони вагонзаків. 

На межі 1930–40-х рр. розплановано житловий масив Новокараваєві Дачі, перші 60 садиб забудовані ще до 1943 р. – частково нинішні вулиці Зелена, Планерна, Залісна та Одеська. Основна забудова 1940–50-х років переважно одноповерхова садибна, лише по краях двоповерхові багатоквартирні будиночки, а також Кисневий завод. Більшість тутешніх вулиць одержали сучасні назви в 1944 р. 

В 50-ті рр. почалося прокладання Малої окружної дороги. Її частиною стала вулиця Індустріальна, від заводу «Більшовик» до залізничної зупинки Караваєві дачі. З 2005 р. вулиця носить ім’я видатного українського політика і фінансиста Вадима Гетьмана. Також було трасовано Бульварну вулицю, яка носить ім’я першого президента Чехії В. Гавела, а на місці фруктових садів розбито парк «Грушки». 

Відрадний
Лютий 1959. Вул. Гарматна, вказівник на зупинці «вул. Бульварна» – так до 1963 р. називався бульвар Гавела

На початку 1960-х років почалась розбудова території житлового масиву та промзони, в якій споруджені ДБК-3 і потужні заводи всесоюзного значення: «Київприлад», «Точелектроприлад» імені Комсомолу України (нині ЗАТ «Росток»), «Реле і автоматики» ім. 50-річчя СРСР, «Меридіан» ім. С. Корольова, «Київтрактородеталь» ім. Лепсе. Лук’янівська залізниця поступилася місцем лінії трамваю до Відрадного. З 1967 р. колишня Ново-Борщагівська вулиця носила ім’я космонавта Комарова. Підприємства належали до військової та аерокосмічної галузей, оповитих мороком секретності, й занепали після розпаду Радянського Союзу. 

Відрадний
Грудень 1962. Прокладка трамвайної лінії на Відрадний 
Відрадний
З 1964 р. за проектом КиївЗНДІЕП домобудівний трестом Київміськбуду почалося зведення 9-поверхових великопанельних будинків з поздовжніми несучими стінами з керамзитобетону. Це дозволило збільшити щільність заселення і подолати монотонність суцільної 5-поверхової забудови житлових масивів. 

Ще в довоєнні 30-ті роки на базі КПІ було засновано Київський авіаційний інститут, який спершу розміщувався на вул. Леніна, нині Б. Хмельницького, 51. З початку 60-х рр. почалася розбудова навчального комплексу на Відрадному. Згодом він став одним з найбільших авіаційних ВУЗів світу, і з 2000-го р. називається НАУ. 

З 40-х років почалася історія вулиці, яку в 1963 р. назвали на честь Героїв Севастополя. До того вона називалась Відрадною, а стара бульварна частина – Шляхопровідною, що свідчить про забуті плани будівництва автомобільного мосту через залізничну виїмку. На жаль, з Відрадного на Чоколівку та Нивки досі не збудовано додаткові шляхопроводи, які мали б покращити складну транспортну ситуацію. 

Відрадний
1960-ті роки. Фото О. Приймаченка 
Відрадний
1960-ті роки. Фото О. Приймаченка 

1967 року, за типовим проектом, було зведено кінотеатр «Відрадний» на 700 місць, прикрашений мозаїчним панно. 1984 року його перейменували на честь фінського міста Тампере, побратима Києва. В 90-ті роки, подібно до ряду інших закладів культури, кінотеатр занепав, був перетворений на критий ринок а потім зовсім занедбаний. 

1972 року на Медмістечку професором О. Шалімовим засновано Інститут експериментальної й клінічної хірургії.  Нині це медичний центр світового рівня – Національний інститут хірургії та трансплантології імені свого фундатора. 

В 70-ті рр., в зв’язку з забудовою Борщагівки, розширено проспект космонавта Комарова, посеред якого 1975 року прокладено лінію швидкісного трамваю, одного з перших в Радянському Союзі. З 2019 р. вулиця носить ім’я патріарха УГКЦ Любомира Гузара. 

1990 року було засновано невеликий народознавчий парк архітектури та побуту – скансен «Мамаєва слобода». 

Серед цікавих людей, пов’язаних з Відрадним, загадаймо києвознавця В. Киркевича та письменницю О. Забужко. 

Відрадний
З ініціативи керівництва району Київський міськвиконком виділив земельну ділянку площею 31 га під будівництво медичного комплексу «Медмістечко» за рахунок коштів заводів «Більшовик», «Реле і автоматики», «Точелектроприлад», «Радіоприлад», «Київприлад», ім. Дзержинського, ім. Івана Лепсе, «Метробуду» і 4-го будівельного управління «Укргазнафтобуд». Було заплановано побудувати лікарню на 1200 ліжок і санаторій-профілакторій на 200 ліжок. 
М. Кальницький, з книги «Солом’янський район міста Києва. Вчора, сьогодні, завтра». Фото М. Бермана, липень 1964 р. 

Автор – екскурсовод та краєзнавець Валерій Лисенко

Приватний проект автора – «1000-ліття української культури»

Фотографії з сайту видавництва «Варто» 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Pin It on Pinterest