Перша київська гімназія

З історії київських навчальних закладів – Перша київська гімназія.

Перша київська гімназія, Перша чоловіча гімназія, Олександрівська імператорська гімназія — середній загальноосвітній заклад, заснований в 1809 в Києві на базі Головного народного училища. З 1811 — вищий навчальний заклад.

Зародження першої гімназії пов’язують з відкритим на Подолі у 1789 році Головним народним училищем, яке знаходилось у дерев’яному одноповерховому будинку з невеликою баштою. Його планували перетворити на гімназію на початку XIX століття, на утримання якої з 1805 року збирало кошти київське дворянство. Заснована у 1809 році відповідно до шкільної реформи 1804 року, за якою Головні народні училища було переформовано в гімназії.

Влітку 1811 року дерев’яна споруда Подолу була знищена пожежею. Завдяки старанням Яків Семеновича Мишковського, першого директора гімназії, новому навчальному закладу підшукали зовсім інше приміщення – Кловський палац. Ця будівля, яка початково призначена для прийому високих гостей, була зведено на кошти Києво-Печерської лаври й закінчена будівництвом у 1761 році (згодом її не раз реконструювали, зараз – Верховний суд України на вулиці Пилипа Орлика, 8).

29 липня 1810 року директор гімназії Яків Мишковський прийняв за описом приміщення Кловського палацу, проте було видно, що палац потребує значного ремонту, дерев’яні прилеглі будівлі були у напіврозваленому стані, а всередині палацу зовсім не було меблів.

25 жовтня (13-го за ст. ст.) 1811 року, відбулося урочисте відкриття Першої київської гімназії. Особливим статутом вона була віднесена до вищих навчальних закладів. Ця дата вважалася датою заснування гімназії.

У день відкриття гімназії під гарматні постріли з Київської фортеці військовий губернатор Михайло Милорадович вручив представникам дворянства затверджений статут гімназії на подушечці з малинового оксамиту. Потім всі присутні вирушили в Лавру, де митрополит Серапіон відслужив літургію, після якої повернулися, щоб освятити гімназичну будівлю (при цьому прогримів ще сто один гарматний залп). Свято закінчилося пишним обідом у гімназії й балом у генерала Милорадовича, який займав тоді Царський (Маріїнський) палац.

З нагоди відкриття гімназії була складена ода, що починалася словами (ориг.) «Се торжество великолепно Для жаждущих наук умов…».
Для нового закладу, названого (ориг.) «Киевской Вышней Гимназией», була розроблена спеціальна програма, розрахована на чотири роки навчання, не беручи до уваги «підготовчий» клас. Спочатку навчалося всього вісім гімназистів, згодом сорок, директором гімназії був Яків Мишковський, який вражав сучасників своєю енергією і відданістю справі.

Після закінчення восьмирічно­го курсу навчання її випускники мали можливість вступати на пільгових умо­вах до університетів та одержувати по­саду на державній службі.

Її викладачами були М. Ф. Берлинський (до 1834 — директор), М. І. Костомаров. Серед вихованців — художник М. М. Ге, історик М. В. Закревський (автор праці «Опис Києва», 1868), економіст М. Х. Бунге, поет М. В. Гербель, скульптор П. П. Забіла (Забелло), історик літератури М. І. Стороженко, український мовознавець В. О. Розов.

У 1857 гімназія переїхала у спеціально для неї збудоване приміщення на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка), № 14 (1850—1852 рр., споруджене за проектом архітектора О. В. Беретті).

Проект будівлі, складений для Другої гімназії архітектором О. Беретті, був затверджений 1844 року. Ділянку для будівництва визначив російський імператор Микола І. Для керівництва роботами був затвердже­ний спеціальний будівельний комітет. Постачання матеріалів і контроль над роботами здійснював підрядчик Й. Аренштейн. У 1851 році в будинку розмістилася Друга чоловіча гімназія. У грудні 1851 року будівля була тимчасово передана Кадетському корпусу, який містився тут до серпня 1857. До цього часу Друга гімназія одержала інше приміщення (бульв. Т. Шевченка, 18) й у звільненій після Кадетського корпусу будівлі розмістилася Перша чоловіча гімназія. Окрім навчальних класів найстарішої київської гімназії з домовою церквою в ім’я св. Миколи Мірлікійського (три кімнати на другому поверсі, вікнами у сад), тут були житлові кімнати пансіо­нату, канцелярія та квартира попечите­ля Київського навчального округу та квартири вчителів.

З точки зору архітектури, споруда триповерхова на склепінчас­тих підвалах, цегляна, тинькована, у плані має форму півкаре, поверненого в глиб кварталу. Початкова симетрична об’ємно-планувальна структура збере­глася, має характерну для навчальних закладів коридорну систему плануван­ня з розташованими по обидва боки аудиторіями. У центральній частині з боку бульвару влаштовано парадний вестибуль із тримаршовими чавунними сходами та актову залу. У торцях біч­них крил розміщені сходові клітки з ок­ремими входами. Коридори перекрито цегляними циліндричними й коробовими склепіннями з розпалубками, над іншими приміщеннями пласкі стелі.

Чітко виражена осьова композиція чолового фасаду підкреслена могутнім чотириповерховим об’ємом ризаліту з пласкими пілястрами коринфського ордера й аттиком, який перед рево­люцією був увінчаний чавунним дво­головим орлом — гербом Російської імперії. Тектоніка бічних фасадів рівномірно-ритмічна.

Побудована в монументальних формах російського класицизму, для якого ха­рактерна обробка рустом нижнього ярусу, гладенькі площини стін верхніх поверхів, пожвавлені скромними ліпле­ними деталями (рамкові лиштви вікон, іоніки та ін.), вінцевий карниз великого виступу з плитами-мутулами. В інтер’є­рах збереглися чавунні сходи та майданчики з ажурними металевими ого­рожами. Добре пов’язана зі спорудою чавунна решітка, що огороджує квартал з трьох боків, виконана в 1850-х рр. за крес­леннями О. Беретті.

Будівля колишньої гімназії, що виріз­няється класичною гармонією і стро­гою пропорційністю, відіграє велику роль у формуванні архітектурного ви­гляду бульв. Т. Шевченка, є однією з найстаріших на ньому споруд.

При гімназії існували пансіон для проживання 77 немісцевих учнів, бібліоте­ка, фізичний та природничо-історич­ний кабінети.

З 1874 перша гімназія стала «класичною» та отримала ім’я «Олександрівська» на честь імператора Олександра ІІ.

Тут навчалися юристи, ректор університету святого Володимира Микола Цитович, професор Київського університету О. В. Романович-Славатинський та Олексій Гольденвейзер; майбутній радянський нарком освіти А. В. Луначарський (1886—1895), анархіст Дмитро Богров, політичний, громадський, культурний і науковий діяч Шульгин Олександр Якович, археолог і краєзнавець Сергій Гамченко, географ і педагог Леонтій Синицький, поети-неокласики Микола Зеров та Юрій Клен, письменники М. О. Булгаков (1901—1909), К. Г. Паустовський (1904—1912), Сергій Пилипенко, біологи, брат Михайла Булгакова, Микола Булгаков, Лев Шелюжко та Іван Шмальгаузен, авіаконструктор Ігор Сікорський, художник Вадим Меллер, академіки Є. В. Тарле, О. О. Богомолець (закінчив 1900), режисер і педагог І. П. Чужой (справжнє прізвище — Кожич), художник В’ячеслав Левандовський, співак Олександр Вертинський, фольклорист і хоровий диригент Олександр Рубець, історик Іван Линниченко, підприємець Михайло Терещенко, актор Іван Берсенєв, історик Олександр Лашкевич, історик Лев Дейч та інші.

У 1909-1914 (а можливо і пізніше) тут викладав відомий київський диригент, композитор, музичний педагог чеського походження Коль Йосип Якович.

У 1911 році, з нагоди 100-річчя від дня заснування, гімназію було перейменовано на Імператорську Олександрівську. У будинку гімназії розташовувалася «казенна» квартира попечителя навчального округу, яку, свого часу займав український хірург і педагог Микола Пирогов.

У 1915—18 роках в будівлі містився військовий шпиталь. Деякі події, що відбувалися в будинку під час війни та революції, описав М. Булгаков у романі «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних».

У 1917 – 19 роках у цьому будинку містилися генеральне секретарство освіти УЦР, Міністерства народної освіти УНР і Української Держави, які очолювали в різний час видатні діячі культури та на­уки.

20 лютого 1919 постановою ко­легії народної освіти та пропаганди ви­конкому Київської ради робітничих де­путатів Першу гімназію було закрито, її учнів і викладачів (на той час — 849 осіб в 19 класах та 32 викладачі) розподілено по різних гімназіях Києва, майно передано Другій українській гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.

З 1920 року — Всенародна бібліотека України, окремі кафедри Академії наук, трудова школа. Після Другої світової війни — академічні інститути історії, археології, літератури, мовознавства та інші установи. Про цей час нагадують меморіальні дошки на честь радянського наркома освіти Володимира Затонського, українських науковців Сергія Єфремова, Івана Огієнка, Дмитра Чижевського.

З 1959 тут розташований Гуманітарний корпус Київського університету імені Т. Шевченка (так званий «Жовтий корпус»).

Постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 будівля є пам’яткою архітектури.