Неділя, 18 Лютого, 2024
Історія КиєваНайкраще

Історичні таємниці київських районів та місцевостей

Чому київські райони та місцевості мають такі назви та що вони приховують.

Розтлумачила хитромудрі назви для сайту Цікавий Київ, почесний член міської комісії з найменувань Лідія Антонівна Пономаренко.

Оболонь – родичка італійської Болоньї

– Спочатку назви отримували природні об’єкти: річки, гори, долини, – говорить фахівець. – Наприклад, річки Клов, Почайна, Котурка – це все різні варіанти слова «вода». Далі від імен річок і гір свою назву отримувала місцевість навколо, а потім – і поселення.

Найдавніші київські райони – Оболонь і Поділ. Подолом стародавні слов’яни називали місцевість під горою. А ось коріння слова «оболонь», очевидно, йдуть в ті далекі часи, коли всі люди континенту говорили на одній прамові. Так і вийшло, що наша Оболонь і італійська Болонья відбулися від одного слова, яке позначає розливаються на літо луки з безліччю озер.

Печерськ явно має відношення до печер, проте до яких саме, єдиної думки поки немає. Найлегше припустити, що мова йде про лаврські печери, в яких ченці живуть вже добру тисячу років. З іншого боку, не випадково, адже ченці почали селитися під землею саме в цьому місці. Швидше за все, пагорби Печерська сама природа нагородила печерами спочатку.

На Видубичах жив Перун, а в Жулянах – Геліос

Район Желяни став звичним нам Жулянами тільки на початку XX століття з вини невідомого службовця імперської канцелярії, що переплутав букву. Є кілька версій походження назви. За однією з них, на місці сучасних Жулян знаходилося святилище слов’янської богині смерті – Желі. Інша версія ще більш екзотична: ніби до слов’ян на цій території жили люди, які вклонялися грецькому богу Сонця – Геліосу, а в слов’янській транскрипції «Г» дуже легко перетворюється в «Ж».

І про Видубичах є дві версії. За легендою, саме в цьому місці виплив на берег («Видибай») дерев’яний ідол Перуна, який скинув в Дніпро в 988 році князь Володимир Великий. Інша версія свідчить, що в цьому місці існувала стародавня переправа через Дніпро, по якій кияни переправлялися по річці на дубах. Звідси і назва.

А ось в районі Кирилівської гори мешкав не Бог і не ідол, а справжнісінький дракон. За переказами, легендарного Горинича убив київський богатир Кирило Кожум’яка, а на місці, де відбувся бій, побудували Кирилівську церкву. Чи так це – невідомо, тому що за іншою версією дракон жив в районі Оболоні і вбив його Добриня Микитич як раз там, де нині перетинаються вулиці Богатирська і Добринінська.

Хто такий Демей і кому що подарували в Дарниці?

Карта Києва як і раніше до кінця не розгадана. Питання викликають як стародавні назви, так і нові. Сама незрозуміла ситуація з Дорогожичами, Деміївкою та Дарницею – просто-таки жодної прийнятній версії. Наприклад, слово «Дорогожичі», на думку деяких вчених, сягає «дорого» і «жити», але чому склалися саме ці слова, неясно. А версія про місце, де нібито сходяться дороги, підходить ще менше. Деміївка з’явилася в XIX столітті і явно пов’язана з якимсь Демея. Однак чи був такий – історія не залишила для нас жодної підказки. Приблизно те ж і з Дарницею. Напрошується висновок, що хтось щось комусь подарував, але конкретного пояснення немає.

Трохи кращі справи з Борщаговкой і Сирцем. Борщагівка, швидше за все, названа від річки Борщівка, на берегах якої ріс борщец, або щавель, а Сирець – чи то від вогкості в тому районі, чи то від виробництва там необпаленої цегли, сирцю.

Одне з найзагадковіших київських назв – Шулявка – йде корінням в Київську Русь. Тільки тоді ця місцевість іменувалася трохи по-іншому – Шелвів борок (так називали невисокий ліс). Пізніше складне для вимови слово перетворилося в Шулявку.

Поляки кричали «Кінчай засипати!»

Існує цікава легенда про назву селища Конча-Заспа, в якому зараз розташувалася шикарна база київського «Динамо». У цьому місці козаки напали на сонне польське військо, і вартові, щоб розбудити сплячих шляхтичів, голосно кричали «Кінчай засипати!». Смішно, але навряд чи правда – в польській мові немає таких слів. Назва, швидше за все, походить від двох озер з такими іменами. Давним-давно там протікав одну з приток Дніпра, але потім його засипали: там, де він закінчувався, утворилося озеро Конча, а там, де засипали, – Заспа.

А знаєте, звідки пішла назва парку «Кинь-Грусть» біля площі Шевченка? За легендою, якось імператриця Катерина виїхала на пікнік за місто зі своїм фаворитом, графом Потьомкіним. Граф був похмурий і невеселий, і Катерина вирішила його підбадьорити: «Кинь грусть, дивись, яка краса навколо!». З тих пір це місце так і називають – Кинь-Грусть.

Насправді Катерина нічого подібного, швидше за все, не говорила, – посміхається Лідія Антонівна. – Адже документальних підтверджень її вояжу по цих місцях немає, а історію придумав один з журналістів в позаминулому столітті.

Говорючі назви

Куренівка – в козацькі часи стояли курені.

Теремки – за часів Київської Русі знаходився якийсь терем, який саме – точно ніхто не знає.

Вітряні Гори – пагорби неподалік від виноградників, де зазвичай сильний вітер.

Топоніми, похідні від назв рослин

Осокорки – від дерева осокір, яке і зараз часто зустрічається в цьому районі.

Виноградар – місце, де вирощували виноград.

Липки – від липової алеї на Печерську, що належить Лаврі.

Топоніми, похідні від прізвищ

Галагани – від прізвища господарів, поміщиків Галаганів.

Позняки – від прізвища Позняка, місцевого поміщика.

Чоколівка – від прізвища власника друкарні Чоколова, який дав 9 тисяч рублів на придбання землі.

Кучмин Яр – від прізвища першопоселенця Григорія Кучми.

Як Вигурівщина стала Троєщиною, а Мешаловка – Мишоловкою

Топографічний казус стався з Троєщиною. Спочатку на лівому березі Дніпра були сусідами два села – Вигурівщина і Троєщина. Одна називалася по імені колишнього власника – дворянина Станіслава Вигури (землі під Києвом йому подарував польський король Сигізмунд). А поруч знаходилися володіння Троїцького монастиря, на яких кілька сот років тому оселилися жителі Чернігівської губернії. У 70-х роках лівий берег почав активно забудовуватися, в результаті чого Вигурівщину спіткала доля московських Черемушек.

Але хтось весь район назвав Троєщиною, – пояснює Лідія Антонівна, – хоча насправді жодного будинку справжньої Троєщини не чіпали. Жителі Вигурівщини, природно, стали обурюватися. Я пам’ятаю, які сперечання йшли в комісії з найменувань. Тоді-то і народився абсолютно неприйнятний гібрид Вигурівщина-Троєщина, який тепер красується на всіх київських картах.

У районі сучасної Мишоловки два століття назад були монастирські землі, де у великій кількості стояли млини. На звичайному млині можна молоти тільки один сорт зерна, а ось на тамтешніх – відразу кілька, за що назвали цей район Мешаловка. У XIX столітті якийсь безіменний переписувач неправильно заповнив документи, і з його легкої руки з’явився смішний район міста – Мишоловка, хоча з мишами там все в порядку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest