Історичні таємниці київських районів та місцевостей

Чому київські райони та місцевості мають такі назви та що вони приховують.

Розтлумачила хитромудрі назви для сайту Цікавий Київ, почесний член міської комісії з найменувань Лідія Антонівна Пономаренко.

Оболонь – родичка італійської Болоньї

– Спочатку назви отримували природні об’єкти: річки, гори, долини, – говорить фахівець. – Наприклад, річки Клов, Почайна, Котурка – це все різні варіанти слова «вода». Далі від імен річок і гір свою назву отримувала місцевість навколо, а потім – і поселення.

Найдавніші київські райони – Оболонь і Поділ. Подолом стародавні слов’яни називали місцевість під горою. А ось коріння слова «оболонь», очевидно, йдуть в ті далекі часи, коли всі люди континенту говорили на одній прамові. Так і вийшло, що наша Оболонь і італійська Болонья відбулися від одного слова, яке позначає розливаються на літо луки з безліччю озер.

Печерськ явно має відношення до печер, проте до яких саме, єдиної думки поки немає. Найлегше припустити, що мова йде про лаврські печери, в яких ченці живуть вже добру тисячу років. З іншого боку, не випадково, адже ченці почали селитися під землею саме в цьому місці. Швидше за все, пагорби Печерська сама природа нагородила печерами спочатку.

На Видубичах жив Перун, а в Жулянах – Геліос

Район Желяни став звичним нам Жулянами тільки на початку XX століття з вини невідомого службовця імперської канцелярії, що переплутав букву. Є кілька версій походження назви. За однією з них, на місці сучасних Жулян знаходилося святилище слов’янської богині смерті – Желі. Інша версія ще більш екзотична: ніби до слов’ян на цій території жили люди, які вклонялися грецькому богу Сонця – Геліосу, а в слов’янській транскрипції «Г» дуже легко перетворюється в «Ж».

І про Видубичах є дві версії. За легендою, саме в цьому місці виплив на берег («Видибай») дерев’яний ідол Перуна, який скинув в Дніпро в 988 році князь Володимир Великий. Інша версія свідчить, що в цьому місці існувала стародавня переправа через Дніпро, по якій кияни переправлялися по річці на дубах. Звідси і назва.

А ось в районі Кирилівської гори мешкав не Бог і не ідол, а справжнісінький дракон. За переказами, легендарного Горинича убив київський богатир Кирило Кожум’яка, а на місці, де відбувся бій, побудували Кирилівську церкву. Чи так це – невідомо, тому що за іншою версією дракон жив в районі Оболоні і вбив його Добриня Микитич як раз там, де нині перетинаються вулиці Богатирська і Добринінська.

Хто такий Демей і кому що подарували в Дарниці?

Карта Києва як і раніше до кінця не розгадана. Питання викликають як стародавні назви, так і нові. Сама незрозуміла ситуація з Дорогожичами, Деміївкою та Дарницею – просто-таки жодної прийнятній версії. Наприклад, слово «Дорогожичі», на думку деяких вчених, сягає «дорого» і «жити», але чому склалися саме ці слова, неясно. А версія про місце, де нібито сходяться дороги, підходить ще менше. Деміївка з’явилася в XIX столітті і явно пов’язана з якимсь Демея. Однак чи був такий – історія не залишила для нас жодної підказки. Приблизно те ж і з Дарницею. Напрошується висновок, що хтось щось комусь подарував, але конкретного пояснення немає.

Трохи кращі справи з Борщаговкой і Сирцем. Борщагівка, швидше за все, названа від річки Борщівка, на берегах якої ріс борщец, або щавель, а Сирець – чи то від вогкості в тому районі, чи то від виробництва там необпаленої цегли, сирцю.

Одне з найзагадковіших київських назв – Шулявка – йде корінням в Київську Русь. Тільки тоді ця місцевість іменувалася трохи по-іншому – Шелвів борок (так називали невисокий ліс). Пізніше складне для вимови слово перетворилося в Шулявку.

Поляки кричали «Кінчай засипати!»

Існує цікава легенда про назву селища Конча-Заспа, в якому зараз розташувалася шикарна база київського «Динамо». У цьому місці козаки напали на сонне польське військо, і вартові, щоб розбудити сплячих шляхтичів, голосно кричали «Кінчай засипати!». Смішно, але навряд чи правда – в польській мові немає таких слів. Назва, швидше за все, походить від двох озер з такими іменами. Давним-давно там протікав одну з приток Дніпра, але потім його засипали: там, де він закінчувався, утворилося озеро Конча, а там, де засипали, – Заспа.

А знаєте, звідки пішла назва парку «Кинь-Грусть» біля площі Шевченка? За легендою, якось імператриця Катерина виїхала на пікнік за місто зі своїм фаворитом, графом Потьомкіним. Граф був похмурий і невеселий, і Катерина вирішила його підбадьорити: «Кинь грусть, дивись, яка краса навколо!». З тих пір це місце так і називають – Кинь-Грусть.

Насправді Катерина нічого подібного, швидше за все, не говорила, – посміхається Лідія Антонівна. – Адже документальних підтверджень її вояжу по цих місцях немає, а історію придумав один з журналістів в позаминулому столітті.

Говорючі назви

Куренівка – в козацькі часи стояли курені.

Теремки – за часів Київської Русі знаходився якийсь терем, який саме – точно ніхто не знає.

Вітряні Гори – пагорби неподалік від виноградників, де зазвичай сильний вітер.

Топоніми, похідні від назв рослин

Осокорки – від дерева осокір, яке і зараз часто зустрічається в цьому районі.

Виноградар – місце, де вирощували виноград.

Липки – від липової алеї на Печерську, що належить Лаврі.

Топоніми, похідні від прізвищ

Галагани – від прізвища господарів, поміщиків Галаганів.

Позняки – від прізвища Позняка, місцевого поміщика.

Чоколівка – від прізвища власника друкарні Чоколова, який дав 9 тисяч рублів на придбання землі.

Кучмин Яр – від прізвища першопоселенця Григорія Кучми.

Як Вигурівщина стала Троєщиною, а Мешаловка – Мишоловкою

Топографічний казус стався з Троєщиною. Спочатку на лівому березі Дніпра були сусідами два села – Вигурівщина і Троєщина. Одна називалася по імені колишнього власника – дворянина Станіслава Вигури (землі під Києвом йому подарував польський король Сигізмунд). А поруч знаходилися володіння Троїцького монастиря, на яких кілька сот років тому оселилися жителі Чернігівської губернії. У 70-х роках лівий берег почав активно забудовуватися, в результаті чого Вигурівщину спіткала доля московських Черемушек.

Але хтось весь район назвав Троєщиною, – пояснює Лідія Антонівна, – хоча насправді жодного будинку справжньої Троєщини не чіпали. Жителі Вигурівщини, природно, стали обурюватися. Я пам’ятаю, які сперечання йшли в комісії з найменувань. Тоді-то і народився абсолютно неприйнятний гібрид Вигурівщина-Троєщина, який тепер красується на всіх київських картах.

У районі сучасної Мишоловки два століття назад були монастирські землі, де у великій кількості стояли млини. На звичайному млині можна молоти тільки один сорт зерна, а ось на тамтешніх – відразу кілька, за що назвали цей район Мешаловка. У XIX столітті якийсь безіменний переписувач неправильно заповнив документи, і з його легкої руки з’явився смішний район міста – Мишоловка, хоча з мишами там все в порядку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest