Лютий у київській історії
Календар історії Києва
Лютий
1 лютого 1892 року, народилася Марія Литвиненко-Вольгемут
Литвиненко-Вольгемут Марія Іванівна – українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано), педагогиня. Народна артистка СРСР (1936). Народна артистка Української РСР (1930).
1912 року закінчила Київське музичне училище за класом співу; дебютувала в українській трупі Миколи Садовського. 1915 року одружилася з Григорієм Вольгемутом, театральним адміністратором. Виступала в оперних театрах Санкт-Петербурга (Петрограда) (1914—1916), в Київському оперному театрі «Музична драма» (1919), в оперних театрах Вінниці (1919—1922), Харкова (1923—1935) і знову Києва (1935—1953).
Мала сильний чистий голос, високорозвинену вокальну техніку. Її репертуар містив понад 70 оперних партій. Створила яскраві образи, позначені національним колоритом: Оксана, Одарка («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Панночка, Наталка, Настя («Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» Миколи Лисенка), «Катерина» Аркаса, українські народні пісні. Виконувала партії класичного репертуару.
Померла 3 квітня 1966 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
1967 року в Києві ім’ям видатної співачки названо вулицю.
1 лютого 1907 року, київська станція першого бездротового телеграфу розпочала свою роботу
Станцію першого бездротового телеграфу будували під керівництвом розробника і конструктора вродженого киянина Семена Айзенштейна, і знаходилося чудо технічної думки на Еспланадній площі.
Найбільш помітною спорудою радіостанції була антена, влаштована на трьох щоглах висотою до 55 метрів. На знімку 1907 року цю конструкція видна на тлі старого Арсеналу і Лаврської дзвіниці.
Сказати, що в Києві почався телеграфний бум – це не сказати нічого. Відправляти й отримувати телеграми у городян стало ознакою хорошого тону.
1 лютого 1939 року, відбувся перший прямий телеефір Київського телебачення
Телетрансляцію вели з мініатюрної студії, обладнаної у приміщенні радіокомітету на розі Хрещатика та вулиці 25 Жовтня — сучасної Інститутської. Передача тривала 40 хвилин, весь цей час показували портрет партійного діяча Серго Орджонікідзе із різними титрами.
Це було швидше експериментальне мовлення. Тодішнє телебачення було скоріше додатком до радіо, зображення було маленьке, приблизно 3×4 сантиметри, та низької якості. Та й дозволити собі таку “приставку” до радіоприймача могли далеко не всі. Тому аудиторія перших телетрансляцій у Києві складалася з кількох десятків людей. В ефір київські телепередачі виходили на хвилях радіомовної станції РВ-9.
На фото – кадр із фільму «Тарапунька та Штепсель під хмарами», 1953 рік.
1 лютого 1985 року, була відкрита Київська опера (Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва)
Київський муніципальний академічний театр опери та балету (Київська опера) — театр у Києві, був створений у 1982 році під назвою Державний дитячий музичний театр. Театр став першим (і наразі єдиним) в Україні та другим у світі подібного профілю.
З 2019 року театр позиціонується як Київська опера, дотримується політики виконання творів світового оперного репертуару українською мовою.
Театр відкрився оперою «Зима і Весна» фундатора української музики Миколи Лисенка.
1998 року театр одержав будівлю колишнього робітничого клубу «Харчовик», пам’ятку культури виконану в стилі конструктивізму 30-х років по вулиці Межигірській, 2 на Подолі.
19 вересня 2024 року Київрада ухвалила рішення щодо зміни назви з «Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва» на «Київський муніципальний академічний театр опери та балету».
2 лютого 2000 року, відбулося відкриття першого супермаркету Billa
Один із перших сучасних супермаркетів на території України розташувався у житловому мікрорайоні Осокорки -7А.
Billa стала першим об’єктом, збудованим за іноземні інвестиції «Київміськбудом». Інвестором виступила австрійська компанія REWE International AG.
Замовником будівництва стало створене в Україні спільне підприємство «БІЛЛА-Україна», що входить до складу REWE Group, і яке стало першою компанією в Україні, що відкрила супермаркет у 2000 році.
2 лютого 2009 року, офіційно завершився рух Рибальським вантовим мостом
Рибальський вантовий міст — міст через гавань Дніпра. Побудований у північній частині Подолу. Забезпечував автомобільний зв’язок між Подолом і Рибальським островом.
Був першим у світі вантовим мостом із залізобетонною балкою жорсткості. Споруджений за проектом інституту «Укрпроектстальконструкція». Автори проєкту — інженери А. Гольдштейн, В. Кирієнко, Н. Соколова. Загальна довжина мостового переходу становила 474,3 м.
З початку 1990-х років, у зв’язку з аварійним станом конструкцій мосту, ним було припинене автомобільне сполучення, а за кілька років під міст було підведено додаткові опори. Пішохідний рух офіційно проіснував до 2 лютого 2009 року. У травні 2020 року з мосту зрізали ванти та почався активний процес демонтажу аварійних конструкцій мосту.
4 лютого 1813 року, народився Семен Гулак-Артемовський
Гулак-Артемовський Семен Степанович – український композитор, співак, баритон (бас-баритон), драматичний артист, драматург, небіж письменника П. П. Гулака-Артемовського, автор однієї з перших опер на україномовне лібрето — опери «Запорожець за Дунаєм».
У 1824-1830 pp. навчався у Київській духовній семінарії, з дитячих років співав у хорах київського митрополита, пізніше у хорі київського вікарію. Під керівництвом М.І. Глінки готувався до діяльності оперного співака Петербурзі, потім займався в П. Романи Італії. 1841 року дебютував у Флорентійському оперному театрі.
У 1842 році увійшов до складу російської оперної трупи в Петербурзі, солістом якої перебував до 1864 року, виступаючи періодично у спектаклях італійської опери, а також у драматичних спектаклях.
У 1863 році на сцені Маріїнського театру в Петербурзі було поставлено його оперу «Запорожець за Дунаєм» (власне лібрето), в якій партію Карася виконав сам автор.
В опері відображено волелюбний дух українського народу, її образи життєві та правдиві, а музика побудована на народно-пісенному фольклорі.
Помер 17 квітня 1873 року в Москві, похований на Ваганьківському цвинтарі.
21 лютого 1974 року на фасаді будинку по вулиці Набережно-Хрещатикській, 31, де у 1824—1830 роках жив та навчався Семен Гулак-Артемівський, було відкрито меморіальну дошку — бронзу; барельєф; скульптор Г.М. Кальченко , архітектор О.Ф. Ігнащенко.
4 лютого 1909 року, народився Борис Дзбановський
Дзбановський Борис Вікторович – український архітектор, член Спілки архітекторів України з 1939 року.
У 1926-1930 pp. навчався на будівельному факультеті Індустріального технікуму в Умані, 1931—1937 років — на факультеті інженерних споруд Київського будівельного інституту. З 1926 до 1931 року працював в Умані, з 1932 року — у різних проектних організаціях Києва.
Борис Дзбановський — автор та співавтор проектів у Києві:
– будівля інституту «Укргіпрошахт» (1949—1956, вул. Богдана Хмельницького, 4, нині тут розташоване ДП «Вугілля України»);
– інституту автоматики (1962), лабораторно-інженерного корпусу Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля (1964);
– обчислювальний центр Інституту економіки у Києві (1966);
– станцій Київського метрополітену: “Університет” (1960), “Політехнічний інститут” (1963).
Помер 28 листопада 2000 року у Києві.
4 лютого 1926 року, народилася Галина Кальченко
Кальченко Галина Никифорівна – українська радянська скульпторка. Членкиня Київської організації Спілки радянських художників України з 1958 року (у 1968—1970 роках її голова).
1953 року закінчила Київський художній інститут.
Працювала в галузі станкової та монументальної скульптури. Авторка пам’ятників, паркових статуй, портретів, надгробків, меморіальних дощок, медалей. Зокрема у Києві:
– Пам’ятник Ванді Василевській (1966);
– Пам’ятник Марії Заньковецькій в Маріїнському парку (1973);
– Пам’ятник Лесі Українці (1973);
– Пам’ятник Івану Котляревському в (1975);
Скульпторка послугувала прообразом київської скульптури «Батьківщина-Мати» Василя Бородая.
Померла в Києві 11 березня 1975 року. Похована в Києві на Байковому цвинтарі.
4 лютого 1936 року, народився Борис Мозолевський
Мозолевський Борис Миколайович – український археолог і поет, дослідник скіфської старовини.
Закінчив заочно історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Після закінчення університету працював редактором у видавництві «Наукова думка» та позаштатно в Інституті археології Української РСР. Писав вірші.
Керував експедицією, що виявила в 1971 році в Дніпропетровській області знамените зараз скіфське царське поховання під курганом Товста Могила і золоту пектораль (нагрудну прикрасу), що знаходилася там.
Вага її – 1150 грамів, діаметр – 30,6 см, золото яскраво-сонячного кольору 958 проби.
Наразі пектораль зберігається у Музеї історичних коштовностей у Києві.
1991 року Мозолевський знову розкопав багату скіфську могилу і знову сенсацію — чергові шедеври стародавнього ювелірного мистецтва.
Помер 13 вересня 1993 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
Музей історичних коштовностей України та пектораль із Товстої Могили. Історія
5 лютого 1867 року, було влаштовано Перший у Києві іподром
Днем відкриття скакового спорту в Києві вважається 5 лютого 1867 року. Тоді був виданий указ про заснування Київського товариства випробування коней під головуванням генерал-губернатора Олександра Павловича Безака. Міська дума надала Товариству для облаштування іподрому 16,5 десятини (18 га) землі в районі Лук’янівки, на незабудованій Древлянскій площі, уздовж Старожитомирської вулиці.
Пропрацював Лук’янівський іподром до кінця 1880 року і був закритий після припинення діяльності Київського товариства, у зв’язку з чим земля, яку займав іподром, повернулася місту. Пізніше, у 1900-1902 роках, тут за проектом Ніколаєва будівельною конторою Гінзбурга був зведений комплекс благодійних установ Дегтярьова. Зараз в його корпусах розташовується Командування Сухопутних сил України.
На фото – будівля Київського скакового суспільства – спадкоємця Київського товариства кінського бігу, 1890-ті рр.
5 лютого 1896 року, згорів Другий міський театр Києва
Другий Міський театр був побудований у 1856 році за проектом архітектора І. В. Штрома. Зал його мав 4 яруси лож і вміщував, за різними джерелами, 850 або 970 глядачів. Будівлю театру сучасники називали досягненням архітектурного мистецтва. М. В. Закревський в «Описі Києва» (1868) писав, що «фасад приваблює простотою й граціозністю і за витонченістю своєю він є окрасою міста», газета «Київський телеграф» відзначала великий розмір і зручність залу.
Пожежа сталася в останній день сезону.
На його місці в 1897—1901 році побудовано сучасну будівлю Театру опери та балету.
На фото – зображення пожежі. З журналу «Всесвітня ілюстрація», художник К.Брож по начерку очевидця.
5 лютого 1918 року, російські більшовицькі війська почали штурм Києва
З 5 по 8 лютого 1918 року стався штурм та взяття Києва більшовиками ― столиці тодішньої Української Народної Республіки. Вони кілька днів обстрілювали центр міста з важкої артилерії та застосовували хімічну зброю. А згодом захопили Київ і влаштували терор, убивши кілька тисяч містян.
Тодішнє вторгнення більшовиків до України порівнювали з монголо-татарською навалою. Адже командувач радянських військ Михайло Муравйов заохочував жорстокі катування та вбивства військовополонених і цивільних українців, віддавав міста на розграбування своїм солдатам, а мешканців обкладав даниною.
Більшовицьке керівництво не лише не засудило ці злочини, а й узаконило терор як метод утвердження своєї влади.
На фото – будинок М.Грушевського, зруйнований під час обстрілу.
6 лютого 1872 року, було відкрито Пам’ятник Олексію Бобринському
Пам’ятник графові Олексію Бобринському у Києві — пам’ятник відомому політику, підприємцю, економісту, меценату, засновнику цукрової промисловості України, будівничому першої залізниці у Російській імперії та Наддніпрянській Україні графу Олексію Бобринському, що знаходився у Києві, на бульварі Тараса Шевченка, на місці вже знесеного пам’ятника Миколі Щорсу.
Встановлений у 1872 році. Демонтований радянською владою у 1926 році та знищений наприкінці 1920-х рр.
Бобринський відіграв провідну роль у становленні цукрової промисловості України.
6 лютого 1881 року Товариство київських лікарів заснувало «Гурток лікарів з метою лікарських чергувань», який став предтечею майбутньої Швидкої допомоги
Одним з ініціаторів його створення був голова товариства доктор медицини професор Ю. І. Мацон. Міська дума надала підтримку лікарям і виділила для прийому хворих приміщення в будівлі думи по Хрещатику, 18 (тепер – Майдан Незалежності).
“Гурток лікарів з метою лікарських чергувань” або перша швидка допомога Києва
6 лютого 1883 року, була освячена Церква Вознесіння Господнього на Деміївці
Церква Вознесіння Господнього — православний храм у Голосіївському районі міста Києва, у місцевості Деміївка. Належить Українській православній церкві Московського патріархату. Є пам’яткою історії та архітектури.
Церкву зведено у 1882–1883 роках для потреб мешканців села Деміївка поблизу тогочасного Києва. Значну частину коштів на зведення церкви пожертвував пан Раузер, директор Київського цукро-рафінадного заводу на Деміївці.
У 1900 році за проектом архітектора Євгена Єрмакова відбулася значна реконструкція храму. У 1910 році східну частину церкви розширено, у січні 1911 року було освячено новий приділ на честь св. Василія Великого. Саме тоді церква набула сучасного вигляду, проте первісні іконостас та внутрішнє оздоблення церкви не збереглися.
25 липня (7 серпня за н.ст.) 1907 року у Вознесенській церкві вінчалася Леся Українка з Климентом Квіткою.
7 лютого 1845 року, була офіційно відкрита Астрономічна обсерваторія Київського університету
Астрономічна обсерваторія по вул. Обсерваторній, 3 у місті Києві була заснована в 1845 році. Організатор і перший директор — Василь Федорович Федоров.
Спершу планувалося розмістити університетську обсерваторію в приміщенні головного корпусу університету (про що свідчать наявні архітектурні проекти будівлі), однак пізніше вирішили побудувати для неї окрему будівлю. Це завдання довірили Вікентію Беретті, за чиїм проектом вона і була побудована в 1841—1845 роках.
Головна будівля обсерваторії побудована в спрощеному стилі пізнього класицизму, має форму восьмигранної башти.
Зараз обсерваторія займає близько 2,6 гектарів території в історичній частині Києва. Головна будівля, павільйон з меридіанним колом, павільйон з горизонтальним сонячним телескопом, три цегляні павільйони, лабораторії, житлові приміщення розмішені на території університетської обсерваторії.
7 лютого 1906 року, народився Олег Антонов
Олег Костянтинович Антонов український літакобудівельник, один із провідних авіаконструкторів України. Доктор технічних наук, академік АН УРСР і АН СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 5—11 скликань.
Під керівництвом Олега Костянтиновича Антонова були створені:
планери – Голуб, Рот Фронт-1, Рот Фронт-2, Рот Фронт-3, Рот Фронт-4, А-11, А-13, А-15;
транспортні літаки – Ан-8, Ан-12, Ан-26, Ан-22 “Антей”, Ан-32, Ан-72, Ан-124 “Руслан”, Ан-74;
багатоцільові літаки – Ан-2, Ан-14 “Пчелка”, Ан-30, Ан-28, Ан-3;
пасажирські літаки – Ан-10 і Ан-24.
Проживав у Києві. Помер на 79-му році життя 4 квітня 1984 року. Похований на Байковому кладовищі.
У 1985 році в Києві ім’ям авіаконструктора О.К. Антонова була названа вулиця.
8 лютого 1889 року, народився Лев Ревуцький
Ревуцький Лев Миколайович – український композитор, педагог, музичний і громадський діяч. Доктор мистецтвознавства (1941), академік АН УРСР (1957), заслужений діяч мистецтв УРСР (1941).
З 1903 року навчався у Києві у музичній школі, у тому числі вивчав фортепіано під керівництвом Миколи Лисенка. З 1907 року вивчав право у Київському університеті, з 1913 року одночасно навчався у Київській консерваторії у Рейнгольда Глієра (композиція) та Григорія Ходоровського (фортепіано); закінчив обидва навчальні заклади у 1916 році. У 1934-1960 pp. викладав у Київській консерваторії. З 1944 по 1948 рік очолював Спілку композиторів УРСР.
Лев Ревуцький – автор двох симфоній, фортепіанного концерту (1934), хорових та вокальних творів.
Помер 30 березня 1977 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
1987 року в Києві ім’ям Левка Ревуцького названо вулицю (житловий масив «Позняки»).
9 лютого 1872 року, народився Олександр Кудашев
Кудашев Олександр Сергійович – київський інженер-конструктор, професор Київського політехнічного інституту (1906–1911), автор конструкції першого діючого літака в Україні.
З 1897 жив у Києві, працював на посаді інженера нових робіт на Південно-Західній залізниці. Одночасно займався науковими дослідженнями у лабораторіях Київського університету Святого Володимира.
У 1899—1901 та 1906—1911 роках — викладач та виконувач обов’язків екстраординарного професора по кафедрі будівельного мистецтва Київського політехнічного інституту.
У 1910 році побудував перший літак вітчизняної конструкції з бензиновим двигуном.
23 травня 1910 року на Сирецькому іподромі в Києві відбувся перший політ літака українського виробництва. Того дня пілот Олександр Кудашев пролетів кілька десятків метрів літаком-біпланом «Кудашев-1» власної конструкції. До цього часу польоти в усій Російській імперії здійснювалися лише на зарубіжних літаках.
Загинув у 1917 році.
9 лютого 1902 року, відбулося урочисте освячення Київської кенаси
У середині XIX століття в Києві проживала нечисленна народність караїми, які сповідують іудаїзм, але визнавали лише Старий Заповіт. Своєї будівлі, де вони могли б молитися, у них не було, і релігійна громада караїмів орендувала невелике приміщення. На той час головою караїмської громади був «тютюновий магнат» Соломон Аронович Коген, який виділив гроші для придбання ділянки землі на вул. Ярославів Вал, 7, під будівництво Караїмської кенаси.
У 1898 році у Думі було отримано дозвіл на будівництво. Проект якої створено одним із найталановитіших архітекторів Києва Владиславом Городецьким. Декор та інтер’єр будівлі було виконано італійським скульптором Еліо Саля.
Після встановлення радянської влади кенасу закрили. Діяльність громади було припинено.
Зараз кенаса використовується не за призначенням. Разом із Будинком актора її займає Спілка театральних діячів України.
9 лютого 1965 року, була введена в експлуатацію клінічна лікарня “Феофанія”
У грудні 1964 року трест «Київміськбуд-2» (СУ-18) здав в експлуатацію великий корпус лікарні IV управління МОЗ у Феофанії на 200 ліжок. Тут були створені всі умови для лікування та відпочинку. 9 лютого 1965 року міністр охорони здоров’я України П.Л.Шупик підписав Наказ №75 про введення лікарні в експлуатацію. 17 лютого 1965 року до терапевтичного відділення надійшла перша хвора. З цього корпусу розпочався надалі розвиток цілого багатоцільового лікувального комплексу, підпорядкованого IV управлінню МОЗ України.
Феофанія – місцевість за 15-20 км. на південь від центру Києва, неподалік від Китаєва і Пирогова. Назва походить від імені першого київського вікарного єпископа Феофана (Шияна), якому цю місцевість було передано під дачу. У 1806 році він побудував тут Михайлівську церкву та заміські палати. З 1860-х років. Феофанія належала Михайлівському Золотоверхому монастирю.
9 лютого 2023 року, був демонтований Пам’ятник Ватутіну
Пам’ятник Ватутіну — монумент в Києві, над могилою радянського військового діяча, Героя Радянського Союзу, генерала армії Миколи Ватутіна. Був відкритий 25 січня 1948 року.
Микола Ватутін, після смертельного поранення, був похований біля Верховної Ради у Маріїнському парку (на той час Радянському) 17 квітня 1944 року.
Автори — скульптор Євген Вучетич, архітектор Яків Білопільський, мозаїка художника-монументаліста Степана Кириченка, барельєфи скульптора Петра Ульянова.
З 2017 року націоналісти періодично проводять акції з вимогою прибрати пам’ятник, відповідно до закону про декомунізацію. Неодноразово монумент був облитий фарбою та зеленкою. Була спроба його повалення, проте поліція завадила цьому.
У лютому 2020 року на сайті КМДА була зареєстрована петиція №9427 про “Демонтаж пам’ятника Ватутіну”. Вона набрала необхідні для розгляду 10000 голосів.
9 лютого 2023 року памʼятник був демонтований та перенесений до Музею авіації.
10 лютого 1935 року, народилася Таїсія Литвиненко
Литвиненко Таїсія Йосипівна – українська акторка театру та кіно, артистка Львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Народна артистка Української РСР (1988).
Вступила до педагогічного інституту, де провчилася рік, після чого перейшла у театральний — Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого закінчила 1957 року. Працювала у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка. У репертуарі акторки близько 100 театральних вистав.
Таїсія Литвиненко була однією з найбільш яскравих акторок свого часу, справжньою зіркою українського театру та кінематографу. Вона не дуже часто знімалася у фільмах, тому найвидатнішою її роботою залишилася роль Химки у стрічці “За двома зайцями”.
Померла 6 квітня 2025 року у Львові, на 91-му році життя.
11 лютого 1879 року, народився Казимир Малевич
Казимир Северинович Малевич — український художник-авангардист, визначний діяч українського авангарду, засновник супрематизму, один з фундаторів кубофутуризму; педагог, теоретик мистецтва.
У 1927 переїхав до Києва. У 1927–1930 викладав у Київському художньому інституті.
12 лютого 1905 року, народився Павло Вірський
Вірський Павло Павлович – український танцівник і хореограф.
В 1926 році закінчив Одеське музично-драматичне училище, 1928 — Московський театральний технікум.
Артист балету і балетмейстер у театрах Одеси, Харкова, Дніпра, Києва, військових ансамблів.
Організатор (1937), балетмейстер (до 1940), художній керівник (1955–1975) Ансамблю танцю УРСР. 1977 року цьому колективу присвоєно ім’я Павла Вірського. У своїй творчості розвив знахідки і традиції, закладені Михайлом Андрійовичем Соболем.
Вірський фактично перевернув всю історію та розвиток народної хореографії, поєднавши народний танець із класикою, піднявши національну творчість на рівень високого професіоналізму.
Проживав в Києві. Помер 5 липня 1975 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
12 лютого 1926 року, прийнято рішення про будівництво Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка
Кіностудія імені Олександра Довженка – державна кіностудія в Києві.
Рішення про збудування в Києві кінофабрики було прийнято 12 лютого 1926 року на засіданні Президії київського окрвиконкому. Проект усіх будов фабрики належить київському архітекторові професору Валеріану Рикову. Кіностудія була збудована на тодішній околиці Києва всього за один рік.
4 березня 1928 року на екрани вийшов перший фільм Київської кінофабрики режисера Акселя Лундіна «Ванька і месник», який ночами знімався в недобудованому павільйоні, бо вдень вирувало будівництво. У 1928 році було знято ще дві короткометражні художньо-документальні стрічки – «Ясла» Михайла Кауфмана та «Одинадцятий» Дзиги Ветрова.
12 лютого 1928 року, народився Михайло Будиловський
Будиловський Михайло Пейсахович – український і американський архітектор. Автор проєктів будівель у Києві, витриманих у формах неомодерної архітектури.
З 1946 до 1948 року навчався у Київській школі прикладного мистецтва. 1953 року закінчив Київський Будівельний інститут. Навчався у І. Каракіса. У 1953—1978 роках — співробітник «Київпроекту». У 1978 році іммігрував до Чикаго, США. З 1978 по 1999 Михайло Будиловський працював у фірмі «Murphy/Jahn architects».
Вибрані проекти:
Перший в Києві універсам на житловому масиві Микільська Борщагівка (спільно з архітектором І. Веримовською), 1973.
Будівля фізичного факультету та комплекс університетського містечка Державного університету імені Тараса Шевченка на Васильківській вулиці, 100 (у співавторстві з Вадимом Ладним, Л. Коломійцем, Ю. Москальцем), 1970-і роки.
Будівля Національної бібліотеки для дітей (спільно з художницею Ольгою Рапай та ін .) на вулиці Януша Корчака, 62 (1975—1978).
12 лютого 1960 року, відбувся урочистий пуск Київського ядерного реактора
ВВР-М – реактор басейнового типу потужністю 10 МВт з максимальним потоком нейтронів в активній зоні до 1,2 ⋅1014 н/см2 с. Конструктивно реактор має 27 вертикальних та 10 горизонтальних технологічних каналів для проведення наукових та прикладних досліджень.
Встановлена система управління та захисту пропрацювала понад 45 років. У 1990-х роках дослідницький реактор не працював цілих п’ять років, адже вимоги до безпеки після Чорнобиля посилили. Коли за допомогою американців вчені-ядерники встановили сучасні системи охорони (вона називається системою фізичного захисту) та пожежогасіння, влада дозволила експлуатувати установку.
Принципове рішення про подальшу долю реактора, що знаходиться в Києві, уряд ухвалив у 2005 році: продовжити експлуатацію.
18 березня 2008 року у Києві відбувся урочистий пуск оновленого реактора Інституту ядерних досліджень. Його модернізація коштувала більш ніж 11 мільйонів гривень.
12 лютого 1990 року, був відкритий Музей історії каналізації Києва
Музей каналізації в Києві приваблює відвідувачів незвичайною експозицією, яка присвячена розвитку каналізації не тільки в Україні, але й в інших країнах. Приміщення будинку — стара насосна каналізаційна станція, що знаходиться на лівому березі Дніпра.
Серед експонатів музею — фрагменти справжніх стародавніх труб, міні-колекція кришок каналізаційних люків, різноманітні засувки, обладнання та спорядження для ремонту каналізаційних колекторів. Все те, що працівники Київводоканалу знаходилися під час ремонтних та аварійних робіт на вулиці нашого міста.
Найцінніший і найстаріший експонат музею – це дерев’яна труба, яку знайшли під час ремонтних робіт на водопровідних мережах на Подолі. Її вік більше 200 років!
13 лютого 1870 року, був освячений та відкритий Залізничний міст Струве
Дарницький залізничний міст Струве — перший капітальний суцільнометалевий залізничний міст через Дніпро у Києві.
Збудований за проектом і під керівництвом військового інженер-капітана Аманда Струве На момент побудови став найдовшим мостом у Європі.
19 вересня 1941 року міст був знищений радянськими військами при відступі.
Під час німецької окупації був відновлений, остаточно був зруйнований німецькими військовими у кінці жовтня — на початку листопада 1943 року.
13 лютого 1871 року, народилася Леся Українка
Леся Українка – велика українська поетеса і драматург. Основна тема її творчості – національно-визвольна боротьба українського народу. Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач. Її талант проявився у багатьох літературних сферах – поезії, прозі, драматургії, літературної критики, фольклористики.
З Києвом пов’язана значна частина життя поетеси. Вона у 1876 році вперше відвідала Київ разом із батьками. Під час наступних приїздів до Києва жила на вулиці Стрілецькій №15 та №26, Фундуклеївській (нині Богдана Хмельницького), на вулиці Саксаганського (колишня Маріїнсько-Благовіщенська) №97 (1899—1910, з перервами); нині тут відкрито Музей Лесі Українки), № 101 (1911 і 1913), № 115 (у 1910), вулиці Тарасівській № 14 (у 1889), вулиці Вітрова (колишня Назарівська) № 21 (у 1895—1897 та 189) (1907). На останніх шести будинках встановлено меморіальні дошки поетесі.
13 лютого 1917 року, народився Вадим Гопкало
Гопкало Вадим Іванович – український архітектор, член спілки архітекторів СРСР та України, заслужений архітектор УРСР, почесний член Української Академії архітектури.
1940 року Вадим Гопкало закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, навчався у І.Ю. Каракіса. З 1949 року працював у Києві.
Брав участь у проектуванні (у складі групи чи керівником) багатьох київських будівель та ансамблів, зокрема:
– річковий вокзал;
– Ботанічний сад Академії наук СРСР;
– Інститут фізіології рослин і генетики НАН України на Васильківській вулиці, 51;
– ресторан «Дубки»;
– інженерний корпус на вулиці Михайла Омеляновича-Павленка, 4/6;
– Київський інженерно-будівельний інститут на Повітрофлотському проспекті ;
– житловий масив Вигурівщина-Троєщина (перший мікрорайон);
– готель «Турист»;
– Палац урочистих подій на проспекті Берестейському, 11.
Помер 26 жовтня 1995 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
13 лютого 1933 року, народився Лев Перфілов
Лев Олексійович Перфілов – український актор театру та кіно, член Національної Спілки кінематографістів України. Заслужений артист УРСР (1988).
У кіно з 1956 року. Зіграв понад 150 ролей в кіно- і телефільмах. Блискучий майстер невеликих і епізодичних ролей.
Велику популярність акторові принесла роль фотографа Гриші Ушивіна (на прізвисько «6 на 9») в картині Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979). Пізніше, в 90-е, коли актори колишнього СРСР залишилися без роботи, ця роль врятувала Перфілова і його сім’ю від голодної смерті. Адже кіно не було, але творчі зустрічі з акторами були, і приносили їм хоч якийсь дохід.
14 лютого 1901 року, народився Михайло Гришко
Гришко Михайло Степанович – український співак (драматичний баритон).
1926 року закінчив Одеське музичне училище.
На оперній сцені вперше виступив 1924 року.
У 1924-1927 роках – соліст Одеського оперного театру, в 1927-1936 рр. – Харківського оперного театру. З 1936 року – соліст Київського театру опери та балету.
Михайло Гришко мав гнучкий голос великої сили, що звучить рівно у всіх регістрах.
Виконавець головних партій в операх “Наталка Полтавка”, “Тарас Бульба” Н.В. Лисенка, “Євгеній Онєгін”, “Мазепа” П.І. Чайковського, “Царська наречена” Н.А. Римського-Корсакова, “Князь Ігор” А.П. Бородіна, “Ріголетто”, “Бал-маскарад” Дж. Верді, “Туга” Дж. Пуччіні та ін.
Знявся у фільмі “Щит Джургая” (1944), зіграв султана в кінокартині “Запорожець за Дунаєм” (1953). Займався концертною діяльністю. У репертуарі були романси, українські народні пісні.
Помер 3 червня 1973 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
Ім’ям співака названо вулицю у Києві.
14 лютого 1914 року, була освячена будівля Київського відділення Імператорського Російського технічного товариства
Київське відділення виникло у 1871 році у місті Городище з ініціативи інженера-технолога М.А. Толпигіна, а потім уже 1880 року перейшло до Києва.
Його первинною метою було сприяння розвитку в краї цукробурякової промисловості та пов’язаної з нею техніки, а першим кроком — видання спеціальних друкованих органів.
30 вересня 1912 року відбулася закладка 5-поверхової будівлі. Будівництво будівлі коштувало 325 тис. руб.
І ось до другої години дня 14 лютого відбулося освячення збудованої будівлі.
1917 поклав кінець існуванню Київського відділення Імператорського технічного товариства. Наступного року в його будівлі розташувалося міністерство торгівлі та промисловості УНР, а згодом займали різні організації. 1930 року будівлю було надано Київському будівельному інституту, створеному на основі двох київських вузів — політехнічного та художнього.
1969 року будівлю було надано Інституту геологічних наук АН УРСР.
14 лютого 2014 року, був відкритий пам’ятник Олександру Шалімову
Пам’ятник Олександру Шалімову розташований біля входу в Національний інститут хірургії й трансплантології, що носить його ім’я (Олександр Олексійович очолював Інститут з 1972 року).
Робота з виготовлення тривала близько року. Для пам’ятника був використаний 12-тонний цілісний шматок сірого граніту.
Шалімов зображений в хірургічній шапочці, лікарському халаті, з історією хвороби в руках. Погляд строгий і зосереджений. Внизу постаменту напис: «Від учнів».
Автори: скульптори В. Липівка і А.Рубан.
Знаходиться за адресою – вулиця Академіка Шалімова, 30 (Героїв Севастополя, 30).
15 лютого 1887 року, народився Петро Нестеров
Нестеров Петро Миколайович – пілот, перший виконавець «петлі Нестерова» та повітряного тарану.
Як член Київського товариства повітроплавання Нестеров випробовував планери з підвісними двигунами, біплани місцевих конструкторів, сам займався модифікацією існуючих літаків, брав участь у першому груповому перельоті чотирма літаками за маршрутом Київ-Ніжин-Київ, розробив техніку посадки з вимкненим двигуном і практикувався у виконанні глибоких віражів та складних фігур пілотажу.
9 вересня 1913 року над Сирецьким полем у Києві 26-річний Петро Нестеров першим у світі виконав замкнену петлю у вертикальній площині, яку через небезпеку виконання називають «мертвою».
Тривалий час існував спір за пріоритетність із французом Адольфом Пеґу, який виконав цю фігуру вищого пілотажу на 12 днів пізніше Нестерова. Вони обоє загинули у перші роки Першої Світової війни.
15 лютого 1999 року, відбулося відкриття Меморіального комплексу пам’яті воїнів України, полеглих в Афганістані
Меморіальний комплекс пам’яті воїнів України, полеглих в Афганістані, або монумент воїнам-афганцям розташований в сквері між Києво-Печерською Лаврою і Національним музеєм участі України у Другій світовій війні.
В афганській війні (1979-1989) взяло участь 620 тисяч громадян СРСР, з яких загинуло близько 15 тисяч. З Києва до Афганістану було відправлено 5358 воїнів, з них загинуло – 115.
Пам’ятник воїнам-афганцям (меморіальний комплекс пам’яті воїнів України, полеглих в Афганістані)
16 лютого 1922 року, народилася Лідія Пономаренко
Пономаренко Лідія Антонівна – українська геодезистка, києвознавиця, дослідниця топонімії Києва, історико-картографка.
Авторка понад 300 розвідок і публікацій. За життя працювала в державних інженерно-технічних та гуманітарних установах. Почесний член Комісії з питань найменувань і пам’ятних знаків і Українського товариства охорони історії та культури. Співавторка видання «Довідник. Вулиці Києва» (1995). Вона є також авторкою матеріалів з топонімії міста в енциклопедичному довіднику «Київ» (перевиданий у 1981–1986 роках). На основі її персональної картотеки 2012 року опубліковано «Карти і плани в джерелознавчих студіях Лідії Пономаренко». Склала перший реєстр із 2115-ти вулиць Києва.
За діяльність у відновленні історичних назв вулиць Києва ще за життя отримала прізвисько Хрещена мати київських вулиць.
Померла 3 грудня 2013 року в Києві. Похована на кладовищі села Літки.
У листопаді 2021 року на її честь названо вулицю в Деснянському районі Києва.
16 лютого 1956 року, був відкритий кінотеатр “Дружба”
Кінотеатр був розташований у “будинку з зіркою” по вул.Хрещатик, 25. Славився своїми показами документальних фільмів і науково-популярних фільмів. А ще в кінці 60-х – початку 70-х в кінотеатрі “Дружба” можна було подивитися сеанс мовою оригіналу і туди потрапляли фільми, які були заборонені для широкого показу.
У 2007 році два нежитлових приміщення кінотеатру «Дружба» загальною площею 746 м кв. були приватизовані і продані.
18 лютого 1859 року, народився Шолом-Алейхем
Шолом-Алейхем (їд. שלום־עליכם, у перекладі — «мир вам», справжнє прізвище, ім’я та по батькові — Рабинович Соломон Наумович) – єврейський письменник, драматург, один з основоположників сучасної художньої літератури мовою їдиш. Життя митця було тісно пов’язане з Україною.
У 1887-1907 рр. жив у Києві, у т.ч. у 1897-1904 рр. на вулиці Велика Васильківська №5, де було встановлено меморіальну дошку письменнику, на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, нині Саксаганського, у Боярці поблизу Києва (дача Томашевичів №26).
Київська тематика широко відображена у творах Шолом-Алейхема. Хоча сам Київ фігурує у них під вигаданою назвою Єгупець, назви вулиць та кав’ярень представлені справжніми.
Помер 13 березня 1916 року у Нью-Йорку.
1966 року в Києві на честь Шолом-Алейхема було названо вулицю, 21 грудня 1997 року — відкрито пам’ятник письменнику (скульптор В.Л. Медведєв ), 2 березня 2009 року — до 150-річчя видатного письменника відкрито Музей Шолом-Алейхема.
18 лютого 1715 року, у Києві була відкрита перша аптека
Ініціатором її заснування вважають тогочасного генерал-губернатора Дмитра Голіцина, який звернуся до Петра І з проханням «заснувати для потреби солдат у Києві аптеку з лікарем та фармацевтом при ній». Заклад почав працював лише для потреб військових і не доступний цивільним киянам.
Через 12 років, німецький лікар та фармацевт Йоганн Гейтер, відкриває на Подолі першу приватну (партикулярну) аптеку поблизу Флорівського та Петропавлівського монастирів та одержує відповідний патент. До 1770-х років, аптека лишалася єдиною приватною аптекою нашого міста.
З 1986 року діє аптека-музей із цікавою експозицією, що відображає історію київської фармакології. Адреса: вул. Притисько-Микільська, 7.
19 лютого 1847 року, народився Володимир Ніколаєв
Ніколаєв Володимир Миколайович – український архітектор, педагог, громадський діяч. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв.
У 1871 закінчив Імператорську академію мистецтв у Санкт-Петербурзі. Починаючи з травня 1872 жив і працював у Києві. Був київським міським (1873—1887) та єпархіальним (1875—1898) архітектором, архітектором Києво-Печерської лаври (1893—1899).
За майже 40-річне життя у Києві за його планами та проектами було побудовано 27 громадських будівель, 18 церков, численні притулки, навчальні заклади, промислові підприємства.
Зокрема серед його робіт, такі цікаві архітектурні споруди, як будинок Купецького зібрання з чудовою концертною залою (збудований 1882 року; нині тут знаходиться Національна філармонія України), Трапезна церква в Печерській лаврі (збудована у 1893—1895 роках), та багато інших.
Помер 11 листопада 1911 року в Києві та був похований на Аскольдовій могилі (надгробок не зберігся).
20 лютого 2014 року відбулася найкривавіша сторінка Революції Гідності
В самому серці Києва, відбулася найкривавіша сторінка Революції Гідності. 20 лютого 2014 року під час масових обстрілів загинули 48 протестувальників.
Усього Небесна Сотня налічує 107 Героїв – тих, хто віддав своє життя за свободу, демократію та європейське майбутнє України.
Фото – Михайло Криволапов.
21 лютого 1850 року, народився Вікентій Хвойка
Вікентій В’ячеславович Хвойка – український археолог чеського походження. Першовідкривач і засновник української археології, подвижник, автор наукових відкриттів. Він перший започаткував нову наукову добу в дослідженнях палеоліту України, відкрив ранньослов’янські археологічні культури на наших теренах і пам’ятки давнього Києва.
21 лютого 1925 року, народився Ігор Шамо
Ігор Наумович Шамо – український композитор. Заслужений діяч мистецтв України. Народний артист України. Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, премії ім. М. Островського. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями. Почесний громадянин міста Києва.
Він є автором симфоній, фортепіанних творів, музики до кінофільмів та понад 300 пісень. Багато років співпрацював з українським поетом Дмитром Луценком, у співавторстві з яким написані пісні «Києве мій», «Не шуми, калинонько», «Осіннє золото», «Пісня про щастя» та багато інших.
22 лютого 1945 року, було прийнято рішення про будівництво метрополітену в Києві
Після серйозної руйнації Києва під час Великої Вітчизняної війни було розпочато масштабну реконструкцію міста, яка фінансувалася з союзного бюджету. До цих планів, рішенням Совнаркому, входило і будівництво метрополітену. Вже до липня 1945 року було визначено три головні напрямки, за якими планувалося будувати лінії метро: Святошин – Бровари, Куренівка – Сталінка, Сирець – Печерськ. На той час планувалося, що до 1950 року в Києві відкриється перша черга метро — дві лінії загальною довжиною 30,5 км, які перетинаються, з’єднають Святошин з Дарницею, Деміївку з Подолом. Проте реальні роботи зі спорудження метрополітену було розпочато 1949 року.
14 квітня 1949 року наказом № 297/ЦЗ Міністерства шляхів сполучення СРСР створено управління з будівництва метрополітену — «Київметробуд».
На фото – Схема ліній Київського метрополітену 1958 року.
22 лютого 1953 року, народився Володимир Щур Щур
Володимир Іванович – український скульптор.
1983 року Володимир Щур закінчив Київський державний художній інститут. Педагоги з фаху: Макар Вронський, Валентин Борисенко, Володимир Чепелік, Мар’ян Савельєв.
Основні роботи у Києві:
– меморіальна дошка митрополиту В. Липківському (1996);
– “Олена Теліга”;
– “Паніковський” (1998);
– «Проня Прокопівна та Голохвастів» (1999);
– «Військовим льотчикам» (Бикову) (2001);
– “Городецький” (2004);
– «Мотор» («Довженко та Демуцький») — 2004—2008 (встановлений у 2024 на території кіностудії імені Довженка)
– меморіальна дошка-погруддя Василеві Стусу (2024), та ін.
Роботи Володимира Щура мають один особливий автограф. Володимир Іванович ставить «фірмове тавро», яке свідчить, що «автор з Паришкова». У цьому селі, у Баришівському районі, всього за сімдесят кілометрів від Києва народився Щур.
23 лютого 1925 року, народилася Єлизавета Чавдар
Чавдар Єлизавета Іванівна – українська оперна співачка. Народна артистка Української РСР (1951). Професор та завідувач кафедри сольного співу Київської консерваторії.
Єлизавета Чавдар навчалася в О.М.Асланової в Одеській консерваторії, яку закінчила 1948 року, того ж року її було прийнято до трупи Київського театру опери та балету.
1949 року здобула другу премію на конкурсі Міжнародного фестивалю демократичної молоді та студентів (Будапешт), 1951 року ― перемогла на аналогічному конкурсі в Берліні.
З 1968 року викладала у Київській консерваторії (з 1979 року – професор).
У репертуарі Чавдар ― основні сопранові партії російської та зарубіжної класичної опери, а також низку ролей в операх українських композиторів, багато з яких було нею виконано вперше. Виступала також як камерна співачка.
Померла 27 грудня 1989 року в Києві, похована на Байковому цвинтарі.
На честь Єлизавети Іванівни Чавдар у 2009 році в Києві названо вулицю.
23 лютого 1932 року, була введена в експлуатацію нова будівля залізничного вокзалу
Вокзал був розрахований на 72 пари поїздів на добу, 36 000 пасажирів далекого та 4000 – ближнього прямування. Загалом будівництво обійшлося у 13 млн. радянських рублів.
Відкриття вокзалу збіглося з Голодомором, який влаштували в Україні. Києва голод практично не торкнувся, але сюди в пошуках їжі й порятунку приходили люди.
Під час Другої світової війни при взятті міста німецькими військами вокзал було частково зруйновано. Відновили будівлю у 1949 році.
24 лютого 2022 року, у Києві пролунала перша повітряна тривога
Перша повітряна тривога після початку повномасштабного вторгнення рашистів пролунала у Києві 24 лютого 2022 року о 7:12.
За даними КМДА, у цей день повітряні тривоги лунали двічі та загалом тривали 128 хвилин.
Відео – The Telegraph.
24 лютого 1917 року, народилася Тетяна Яблонська
Тетяна Нилівна Яблонська — видатний український живописець, педагог. Народний художник СРСР (1982), дійсний член Академії мистецтв України (1992). Лауреат державної премії України імені Т.Г. Шевченка (1998). Герой України (2001). Почесний громадянин міста Києва (2001).
1933 року вступила до Київського художнього технікуму. Після його ліквідації (1935 року) стає студенткою мальовничого факультету Київського художнього інституту. 1941 року закінчила інститут за спеціальністю «художник-живописець» (майстерня професора Ф.Г. Кричевського). Викладала там же у 1947—1973 рр. (з 1967 року – професор).
Автор пейзажів та тематичних картин «Хліб» (1949), «Весна» (1950), «Над Дніпром» (1954), «Разом із батьком» (1961; обидві роботи у Національному художньому музеї України, Київ), «Безіменні висоти» (1969), «Вечір. Стара Флоренція» (1973), «Життя йде» (1971) та багато інших.
Померла 17 червня 2005 року в Києві, похована на Байковому цвинтарі.
24 лютого 1930 року, народився Григорій Чапкіс
Чапкіс Григорій Миколайовичі — український танцівник і хореограф. Народний артист України (2010).
З дитинства займався танцями. Після Другої світової війни його сім’я оселилася у Києві, де Григорій Чапкіс вступив до залізничного училища та до ансамблю пісні та танцю товариства «Трудові резерви».
У 1946—1972 роках працював в Українському ансамблі пісні та танцю. З 1950 р. був хореографом у Театрі імені Івана Франка. «Поставив до станка» Амвросія Бучму, Наталю Ужвій, Гната Юру.
Під час своїх гастролей світом спілкувався з такими особами, як Мао Цзедун, Хо Ши Мін, Фідель Кастро, Сальвадор Далі.
У 1980-ті роки був заступником директора Театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра.
Відкрив Школу танців Чапкіса, бере участь у численних благодійних проектах.
Помер 13 червня 2021 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
24 лютого 1959 року, народився Володимир Горянський
Горянський Володимир Вікторович – український актор, телеведучий. Народний артист України, член Національної спілки театральних діячів України.
Закінчив Дніпропетровське театральне училище.
Після закінчення – актор Дніпропетровського російського драматичного театру імені Максима Горького. Закінчив Київський державний театральний інститут імені І.К. Карпенка-Карого за фахом організатор видовищних заходів. З 1989 року – актор Театру драми та комедії на Лівому березі.
Горянський активно грає у театрі, багато знімається у кіно, виконує романси та часом судить різноманітні фестивалі.
Двічі лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль»: в 1997 році лауреат в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі» за роль Мессіра Нічі у виставі «Комедія про принадність гріха» Нікколо Макіавеллі; у 2003 році — в тій ж номінації за роль Подкольосіна в спектаклі «Одруження» Миколи Гоголя.
У 2006 році випустив диск романсів «Негромкий вальс».
24 лютого 1993 року, була започаткована Національна академія медичних наук України
Національна академія медичних наук України – заснована Указом Президента України від 24 лютого 1993 р. Академія є державною науковою організацією з проблем медицини та охорони здоров’я, заснованою на державній власності, яка діє відповідно до законодавства України на самоврядній основі.
Однією з важливих особливостей діяльності Академії є те, що вона забезпечує постійне спілкування вчених найвищої кваліфікації. В Академії при її Президії створені дві наукові ради — з клінічної медицини, а також з теоретичної і профілактичної медицини, до складу яких входять члени Академії і директори наукових установ.
Розташована повул. Герцена, 12.
25 лютого 1647 року, був обраний митрополитом Київським та Галицьким Сильвестр Косів
Стефан Адамович Косів також Косов, Коссов, чернече ім’я Сильвестр — Блаженійший Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі; Екзарх Вселенської патріархії. Активний противник унії Гетьманської України та Московії в 1654 році. Один із засновників Києво-Могилянського колегіуму. Письменник і теолог. Учень і соратник святителя митрополита Петра Могили. Його пастирська діяльність припала на часи Богдана Хмельницького.
З 1631 року — вчитель і префект Києво-Могилянської колеґії.
25 лютого 1647 року обраний одноголосно митрополитом Київським та Галицьким. 18 січня 1649 року відбулося патріарше твердження на митрополії Київській та призначення екзархом Константинопольського трону.
У грудні 1648 року Митрополит Сильвестр урочисто вітав Богдана Хмельницького при його в’їзді до Києва. Обстоював незалежність Української православної церкви та її перебування в юрисдикції Царгородського патріарха.
Помер 13 квітня 1657 року.
25 лютого 1814 року, народився Тарас Григорович Шевченко
Шевченко Тарас Григорович – український поет, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч. Національний герой і символ України. Діяч українського національного руху, член Кирило-Мефодіївського братства.
Літературна спадщина Шевченка вважається основою сучасної української літератури та значною мірою української літературної мови.
Після смерті Тарас Шевченко став знаковою, майже культовою фігурою у формуванні національної самосвідомості серед української інтелігенції, і його вплив на національну культуру залишається значним досі.
25 лютого 1886 року, народився Георгій Нарбут
Нарбут Георгій Іванович – український художник-графік, ілюстратор. Автор перших українських державних знаків — банкнот і поштових марок УНР. Один із засновників і ректор Української академії мистецтв.
З 1917 року працював у Києві, ректор та один із засновників Української академії мистецтв.
Створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень упаковок та етикеток для українських товарів, гральних карт. Розробив поштові марки Української Народної Республіки в 30, 40 і 50 шагів. У вересні 1917 року став професором графіки новоствореної Української академії мистецтв, а з грудня 1917 року (за іншими даними, з лютого 1918 року) — її ректором. В цей період виконав цикл українських державних паперів, крім марок він розробляв банкноти, грамоти, листівки.
Опрацював проєкти Державного Герба і Печатки Української Держави. 18 липня 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив створену Нарбутом малу Державну печатку — зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб.
Помер Георгій Нарбут 23 травня 1920 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
25 лютого 1887 року, народився Лесь Курбас
Лесь Курбас (повне ім’я — Олександр-Зенон Степанович Курбас) — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Представник розстріляного відродження. Народний артист Української РСР (1925). Засновник театру «Березіль».
У 1909 році організував студентський театр, у якому став головним режисером та актором. Працював у Гуцульському театрі Гната Хоткевича, Львівському театрі товариства “Руська бесіда”.
1917 року на запрошення Миколи Садовського переїхав до Києва, де організував театральну студію (пізніше «Молодий театр»). У березні 1922 року організував знаменитий театр «Березіль» (пізніше переведений до тогочасної столиці України Харків).
Був звинувачений в «націоналістичних збоченнях», усунений від керівництва театром. 25 грудня 1933 року його було заарештовано та засуджено до 5 років виправно-трудового таборів.
Розстріляний 3 листопада 1937 року.
Іменем видатного режисера названо вулицю у Святошинському районі.
25 лютого 1929 року, в Києві відбулася прем’єра фільму «Арсенал»
Арсенал – український радянський художній чорно-білий німий фільм. Другий фільм української трилогії Олександра Довженка: («Звенигора», «Арсенал», «Земля»).
Це революційна епопея, кінопоема, в основі сюжету якої лежить трагедія національної поразки й робітниче повстання на київському заводі «Арсенал» проти Центральної Ради та військ УНР у січні 1918 року.
Фільм укріпив репутацію Довженка як прорадянського кінорежисера, хоча сам він брав участь у подоланні повстання на боці УНР. З огляду на це «Арсенал» отримав неоднозначні оцінки: від стрічки, де Довженко зрікається незалежної України та свого минулого, до критики українських націоналістів, що не доклали належних зусиль для протистояння більшовикам.
Займає 27-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Подивитися «Арсенал» можна в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру.
25 лютого 1944 року, Раднарком УРСР прийняв постанову про організацію робіт з розчистки завалів Хрещатика
Їхнє проведення координувала створена спеціально для цього будівельна організація «Хрещатикбуд».
З перших днів звільнення Києва постало питання про відновлення Хрещатика. Для цього, перш за все, потрібно було очистити вулицю від руїн, нагромаджень битої цегли, щебеню та викрученого металу. Слова «Ми відбудуємо тебе, рідний Києве!» — стали головним гаслом киян.
Ішла війна та робочих рук катастрофічно не вистачало. Практично була відсутня техніка.
На роботах з розчистки можна було побачити багатьох видатних діячів культури та мистецтва: українських поетів та письменників.
На фото – Максим Рильський, Павло Тичина, Петро Панч та Володимир Сосюра беруть участь в роботі з відбудови Києва, липень 1944 року.
Невдовзі Павло Тичина напише наступні рядки:
“Люба сестронько, милий братику,
Попрацюємо на Хрещатику!
Ви з того кінця, ми — з цього кінця,
Труд освітить нас, наче ті сонця.”
27 лютого 1932 року, утворена Київська область
Адміністративним центром області стало місто Київ.
Площа області — 28 131 км² (4,66 % території України, 8-ма за цим показником у країні), населення станом на кінець 2022 року становить 1,8 млн осіб.
В області налічується 7 районів, 69 об’єднаних територіальних громад, 489 старостинських округів, 26 міст, 30 селищ, загалом 1182 населених пунктів.
28 лютого 1863 року, народився Володимир Вернадський
Вернадський Володимир Іванович – український та російський науковець і філософ. Природознавець, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу, ноосферу, космізм.
Його батько Іван Васильович до переїзду до Санкт-Петербурга він був професором економіки в Києві. У 1885 році закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету.
У травні 1918 року у Києві за гетьмана П. Скоропадського він розпочав роботу з організації Всеукраїнської академії наук. 27 листопада 1919 року провів перші загальні збори академіків. Займався формуванням академічної бібліотеки.
Вченим опубліковано понад 700 наукових праць.
Жив у Києві на бульварі Тараса Шевченка, 14.
Помер 6 грудня 1945 року у Москві.
1963 року в Києві на честь першого президента Всеукраїнської академії наук Володимира Івановича Вернадського було названо вулицю (нині Петра Запорожця), 1973 року було названо бульвар, 1981 року — відкрито пам’ятник. Автори – скульптор А.П. Скобліков, архітектор О.Ф. Ігнащенко
28 лютого 1896 року, народився Сергій Григор’єв
Григор’єв Сергій Вікторович – український й американський архітектор.
У 1934—1943 роках працював у Києві в інституті Діпроміст (Державний інститут проектування міст). Брав участь у конкурсах на створення проєкту урядового центру в Києві, будинку народних комісаріатів, сесійної зали Верховної Ради тощо.
Вибрані реалізовані проекти у Києві:
– Адміністративний будинок на вулиці Банковій, 11 (1936—1939, нині — будівля Адміністрації Президента України).
– Будівля на Терещенківській, 5 (1934).
– Будівля на Шовковичній, 23-25 (1934).
– Будинок на Інститутській, 20/8 (1934).
– Будинок на Інститутській, 16 (1935).
– Будинок на Шовковичній, 10 (1935).
– Будинок на Шовковичній, 21 (1935).
Під час війни з родиною залишився в окупованому Києві, проектував і розписував іконостаси для сільських церков Київщини.
Від 1943 року перебував на еміграції. У 1950 році емігрував до Америки.
Помер 10 червня 1975 року, похований у Сейнт-Полі.
28 лютого 1916 року, народилася Євгенія Маринченко
Маринченко Євгенія Олександрівна – українська радянська архітекторка. Народний архітектор України (1997), лауреатка Шевченківської премії 1971 року за створення проєкту Палацу культури «Україна».
Протягом 1935–1941 років навчається в Київському інженерно-будівельному інституті у відомих архітекторів Олександра Вербицького та Петра Юрченка.
У 1943-1973 р.р. — архітектор, старший архітектор, керівник групи головного архітектора «Діпрогражданпромбуд».
Створила понад 70 проєктів споруд різного цільового призначення:
– будинки у Києві по вул. Нагірній, Золотоустівській, Бастіонній, Михайла Бойчука, Проспекті Повітряних Сил;
– комплекс санаторію у Пущі-Водиці;
– житловий масив Новобіличі в Києві, та ін.
З початку 1960-х років у творчому колективі працювала над окрасою своєї біографії зодчого — проєктом і будівництвом Кіноконцертного залу (Національний палац «Україна»).
Померла 16 червня 1999 року у Києві.
28 лютого 1984 року, відчинив свої двері Центральний Будинок меблів
Будинок меблів – універсальний меблевий магазин-виставка з увігнутим дахом, побудований в стилі неомодернізму. Знаходиться в Києві на бульварі Миколи Міхновського (бульварі Дружби Народів), 23.
Проект будинку меблів авторства архітектора Наталії Чмутіної був задуманий як багатофункціональний: будівлю планували використовувати і як торговий центр, і як виставковий павільйон. Крім торгових залів, передбачалася імітація інтер’єрів реальних квартир з прикладами меблевих композицій. Просторове рішення будинку меблів стало наслідком експериментальних пошуків інженерів інституту КиївЗНДІЕП, які в 1970-х розробили каталог ефективних конструктивних рішень для універсамів, критих ринків і спортивних споруд.
28 лютого 2018 року, було відкрито 2-гу мініскульптурку проекту “Шукай” – Київський каштан
“Київський каштан” – друга міні-скульптурка проекту “Шукай” у Києві. Її присвячено незмінному символу Києва — каштану. Щовесни місто прикрашається біло-рожевими “свічками” каштанових квітів, а кожної осени діти ганяють по парках блискучі коричневі каштанчики, роблять з них саморобні іграшки або влаштовують “каштанові бійки”.
Мініскульптуру треба шукати біля входу до Київської міської державної адміністрації (вул. Хрещатик, 36).
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор — Марко Галенко.
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО