Вікентій Хвойка – той хто знайшов древній Київ

З історії видатних киян – Хвойка Вікентій В’ячеславович.

Хвойка Вікентій В’ячеславович (Čeněk Chvojka; 9 [21] лютого 1850 — 20 жовтня [2 листопада] 1914) — український археолог чеського походження.

Вікентій Хвойка народився 1850 року в селі Семині на Ельбі (Королівство Богемія, Австрійська імперія) у старовинній шляхетській родині. Мешкав у місті Хрудім (Чехія), де закінчив навчання у комерційному училищі та у Празі. 1876 року переїхав до Києва, де жив і працював вчителем.

З 1890-х років почав займатися археологією, не маючи спеціальної освіти, здійснивши низку розкопок у Києві та на Наддніпрянщині; співпрацював із культурними діячами Києва, що гуртувалися в Товаристві шанувальників старовини та мистецтва.

1893 року відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20 тисяч років тому на Подолі в Києві, де виявлено скупчення великих кісток мамонтів.

На вулиці Кирилівській, 55 (у минулому – Єзерських; за прізвищем домовласника; нині – вул. Фрунзе, 59-61) у Києві Вікентій Хвойка окрай порослого чагарями горба, де будівельники брали глину для цегли, виявив стоянку первісних мисливців на мамутів. Почалася буденна праця – знімання шар за шаром землі… На Кирилівських висотах ґрунту вони вибрали вже чимало і дійшли відмітки 19 (!!!) метрів. Навіть замуленим оком: спека, пилюка, одноманітність, – із пагорба, керівник розкопок вихопив біло-жовтувату цятку. Спустившись униз, Вікентій В’ячеславович наказав копати обережніше, і незабаром відкрилася безцінна знахідка: ікло мамута.

Професор Імператорського Київського університету Св.Володимира В.Б.Антонович, ознайомившись із знахідкою, підтвердив припущення. Український історик, навчитель М.С.Грушевського спустився в яму і засвідчив сенсаційний факт: на території київського Подолу вони знайшли стоянку первісних людей, вік якої, щонайменше, тисячі років до н.е.! Відкриття культурного шару – безпрецедентне. У підсумку, 67 уламків мамутових ікол, кістки шерстистого носорога, зуби печерного ведмедя, гієни, росомахи та навіть дивного, як для наших країв, лева. Залишаючи місце розкопок, Володимир Боніфатійович попрохав Вікентія Хвойку пильнувати крем’яні вироби! Згодом з’ясувалося: знайдене справжнє стійбище мисливців на мамутів кам’яної доби.

Аби бути ближче до місця сенсаційного відкриття, у 1893 р. Вікентій Хвойка замешкав на Подолі, у двоповерховому рожевому будинку із квітковою ліпниною, що в стилі ренесанс, що стоїть по вул. Ігоревський, №9/1, на розі з Набережно-Хрещатицькою.

Розкопки палеолітичних стоянок, крім Кирилівської, в урочищі Протасів Яр у Києві, у селі Селище на Черкащині та інші тривали десять років. У цих розкопках брав участь і Володимир Антонович.

1896 року відкрив пам’ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, а також на березі Дніпра в Києві. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам’яток і встановив час її виникнення (4-3 тисячоліття до н. е.). Власне назва «трипільська культура» з’явилася в праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищіва на Київщині.

Вікентій Хвойка вважав трипільську культуру автохтонною. Її залишили пращури слов’ян — арійські племена, які були першими землеробами на теренах Середнього Придніпров’я. Вони мешкали на цій території упродовж тисячоліть і пережили всі численні переселення азійських та європейських племен, утримали «краї предків до сьогодення».

Досліджував пам’ятки бронзової доби, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині.

У 1898—1900 роках провів розкопки на Середньому Придніпров’ї та відкрив могильники з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. — II століття) і Черняхівської (2—5 століття) культур.

Відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв — тепер це Національний музей історії України. Хвойка був першим хранителем його археологічного відділу. Досліджував пам’ятки східних слов’ян, зокрема поселення VII–VIII століть у Пастирському городищі та могильниках сіверян у селі Броварки на Гадяччині, доводячи автохтонність слов’янського населення Середнього Придніпров’я.

З 1904 року — кустос археологічного відділу Київського міського музею.

Значну увагу присвятив дослідженню Київської Русі, особливо Києву, де здійснив розкопки на горі Киселівці (1894 рік), Старокиївській горі (1907–1908 роки), де були виявлені житла і майстерні ремісників та вироби з кістки, заліза, срібла, скла.

Цікавою знахідкою є залишки фундаменту мурованого князівського палацу часів Київської Русі на Старокиївській горі неподалік Десятинної церкви. Тут було знайдено цеглу із зображенням тризуба і залишки ювелірних майстерень того часу. А ще пізніше — велику братську могилу жертв монголо-татарської навали 1240 року.

Він провів розкопки давньоруських міст — городищ з оборонними спорудами і руїнами храмів Білгорода на Ірпіні, Витачева на Дніпрі, Шарки на Київщині, селі Кононча на Черкащині.

У 1903 році вивчав пам’ятки українського середньовіччя, вів розкопки на Замковій горі в Чигирині, де знайдено рештки споруд з XV—XVI століть.

Вікентій Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств.

Здобуті Хвойкою колекції, а також рукописні матеріали зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України (Київ) та в Державному історичному музеї Москви.

У віці 64 років Вікентій В’ячеславович Хвойка помер від сухот. Трапилося це у вівторок, 20 жовтня (2 листопада) 1914 р. у Києві. Зважаючи на те, що в Україні родичів покійний не нажив, похованням опікувалася пані Буткевич, далека родичка чеської родини Дефорен, з якою у 1876-го р. він приїхав до Києва. Вічний спочинок видатний археолог знайшов на польській католицькій дільниці Байкового кладовища; гробівець знаходиться навпроти “Ґотичної брами”.

У Києві в Подільському районі є вулиця Вікентія Хвойки. На будинку де він жив встановлена меморіальна дошка.

У Голосіївському районі Києва на території парку Трипільської культури, у 2009 році було відкрито пам’ятник Вікентію Хвойці. Цей пам’ятник виконано у вигляді бронзового погруддя вченого на чотиригранному світло-коричневому постаменті.

Автором є сучасний київський скульптор Петро Глемязь. Розташован у сквері при Міжрегіональній академії управління персоналом.

Використані матеріали – Вікіпедія.