Жовтень у київській історії
Календар історії Києва
Жовтень
1 жовтня 1865 року, було засновано Перше Київське Костянтинівське військове училище
Перше Київське Костянтинівське військове училище – військовий навчальний заклад, заснований у Києві, як Київське піхотне юнкерське училище. Училище готувало юнкерів до випуску в чині підпоручика.
Розташовувалося училище у колишніх казармах військових кантоністів, які, своєю чергою, входили до складу оборонних укріплень Нової Печерської фортеці. Цей військовий навчальний заклад був заснований імператором Олександром II і спочатку іменувався Київським піхотним юнкерським училищем, причому славився спочатку «другорозрядним». Але перші його випускники-офіцери отримали бойове хрещення у битвах російсько-турецької війни 1877—1878 років, проявивши героїзм і мужність. Після смерті великого князя Костянтина Костянтиновича 10 жовтня 1915 року стало іменуватися Київським великого князя Костянтина Костянтиновича військовим училищем. На погонах з’явився червоний вензель Костянтина Костянтиновича у вигляді літери «К».
Під час української революції у 1917 році урядом УНР на базі училища була розгорнута Перша Військова імені Гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька школа (також — Перша українська юнацька школа ім. гетьмана Б. Хмельницького).
В січні 1918 року, коли війська більшовиків загрожували захопленням столиці Української Республіки, юнкери школи взяли активну участь у боях з червоногвардійцями, зокрема в бою під Крутами, захищаючи Центральну Раду.
З 1920 року, після взяття території України під контроль більшовиками, на території училища діяло Київське вище військове інженерне училище зв’язку. Після здобуття Україною незалежності у 1991 році, тут розміщується Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.
1 жовтня 1871 року, була відкрита Колегія Павла Ґалаґана
Колегія Павла Ґалаґана – приватна чоловіча гімназія, заснована у Києві Григорієм Ґалаґаном.
Колегія розташовувалася на розі вулиць Фундуклеївської (нині вулиця Богдана Хмельницького) та Терещенківської в будинку — пам’ятнику архітектури XIX століття. Архітектурний ансамбль Колегії складався з п’яти споруд, реконструйованих 1870 року архітектором О. Шіле. Споруда Колегії була власністю Київського дворянського зібрання.
Григорій Ґалаґан заснував Колегію як пам’ять про свого померлого сина, відписавши на її утримання великі маєтності в Полтавській і Чернігівській губерніях. Загальна вартість земель, подарованих на утримання Колегії, становила 275 тис. рублів, що на той час становило величезну суму. Г. Ґалаґан також подарував Колегії велику бібліотеку (по революції частково передану до Державної Публічної Бібліотеки УРСР).
Навчальний заклад був розрахований на навчання і проживання в інтернаті 70 вихованців (30 стипендіатів Г. Ґалаґана і 40 своєкоштних). Учні приймалися з усіх українських земель, зокрема з тих, що перебували у складі Австро-Угорщини.
Колегія вважалася одним з найкращих приватних навчальних закладів Києва. Й увійшла в історію української культури й освіти як «школа академіків».
За радянських часів у цій будівлі розміщувалася середня школа № 92 ім. Івана Франка.
Нині у відновленому після пожежі 1976 року приміщенні Колегії Павла Ґалаґана працює Національний музей літератури України.
1 жовтня 1945 року, у Києві було засновано Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України
30 червня 1945 року Совнарком СССР видав розпорядження № 10007, яким дозволяв започаткувати на Україні Науково-дослідний інститут психології. До цього часу у республіці існував лише відділ психології при Українському науково-дослідному інституті педагогіки. 1 жовтня 1945 року розпочав свою діяльність Науково-дослідний інститут психології на основі постанови № 1573 Ради народних Комісарів УРСР від 01.10.1945 р. У затвердженому Наркомпросом положенні про інститут зазначалося, що головним його завданням є наукова розробка актуальних проблем загальної, дитячої, педагогічної й спеціальної психології, а також дослідження питань з історії вітчизняної та зарубіжної психології. Новостворений інститут мав сприяти плануванню й розгортанню наукової роботи з психології на Україні, зокрема координувати наукову роботу кафедр психології педагогічних інститутів та університетів.
Протягом багатьох років Інститут успішно розвиває психологічну науку, готує наукові кадри, є координаційним центром психологічних досліджень на Україні. На даний час в Інституті функціонує 15 наукових лабораторій, у яких науково-дослідну роботу проводять 160 наукових співробітника. У складі науковців 5 дійсних члена НАПН України, 2 члени-кореспонденти НАПН України, 38 докторів наук і 77 кандидатів наук. Одним із основних його структурних підрозділів є наукова бібліотека, де зберігається понад 100 тисяч книжок.
1 жовтня 2004 року, пройшов перше випробування київський Капвей
Ще в далекі 60-ті роки минулого століття в Києві намагалися побудувати монорельсовий транспортний вузол.
2004 року на випробувальному полігоні між Гостомелем та Мощуном, Києво-Святошинський район, було зведено 300-метрову дорогу Капвея з посадковим майданчиком. Будівництво взяла на себе приватна компанія-розробник «Капвей», що вклала в розробку 3,5 мільйони доларів США. Вперше Капвей запустили 1 жовтня.
Головний конструктор — Юрій Мосін. За словами конструкторів, вагон Капвея міг вмістити до 150 осіб та розвивати при цьому швидкість до 100 км/год.
Попри зацікавленість посадових осіб та мерів міст, станом на 2013 рік проєкт не набув практичного використання. Сайт компанії «Капвей» зник. Станом на 2015 рік рейки демонтовано.
У липні 2021 року вагон Капвею був перевезений для експозиції у Державний музей авіації.
1 жовтня 2018 року, перестав функціонувати кінотеатр “Україна”
«Кінотеатр Україна» — перший київський широкоформатний кінотеатр. Авторами проекту будівлі кінотеатру були архітектори Л. В. Добровольський, А. Я. Косенко, інженери М. Б. Грінвальд і Ф. М. Бейлін.
Кінотеатр мав два зали – великий на 663 місця і маленький на 220 глядачів. У великому показували широкоформатні, широкоекранні та звичайні фільми. У малому – хронікально-документальні, науково-популярні та художні.
Кінотеатр надовго став прем’єрним. У великому залі починали свій шлях екранами України блокбастери “всесоюзного прокату” (переважно продукція провідних російських кіностудій). Нерідко разом зі стрічками приїжджали їхні творці – відомі на весь СРСР кінорежисери, актори.
Був відкритий 26 травня 1964 року. Знаходився за адресою: вул. Городецького, 5.
Перший київський широкоформатний кінотеатр “Україна”. Історія
1 жовтня 2024 року, було відкрито меморіал «Небесний дозор» – на знак пам’яті загиблих Героїв-прикордонників
В День Захисників та Захисниць України у новоствореному сквері Героїв-прикордонників, відкрили меморіальну скульптуру «Небесний дозор». На знак шани та пам’яті загиблих Героїв 10-го мобільного прикордонного загону «Дозор».
Меморіал і сквер створили за підтримки меценатів.
2 жовтня 1856 року, відкрився Другий Міський театр Києва
До кінця 1840-х років будівля першого київського Міського театру застаріла, і з’явилася необхідність в спорудженні нового театру.
У квітні 1850 року був затверджений проект будівництва нового Міського театру. який був побудований у 1856 році за проектом архітектора І. В. Штрома. Місце для театру було вибрано на розі вулиць Володимирської та Кадетської (нині Богдана Хмельницького). Площа, на якій побудували театр, у 1869 році отримала офіційну назву Театральної.
Зал театру мав 4 яруси лож і вміщував, за різними джерелами, 850 або 970 глядачів. Будівлю театру сучасники називали досягненням архітектурного мистецтва.
5 лютого 1896 року, в останній день сезону, театр згорів. На його місці в 1897—1901 році побудовано сучасну будівлю Театру опери та балету.
2 жовтня 1941 року, народився Віталій Ковалинський
Віталій Васильович Ковалинський — історик Києва, письменник, журналіст, завідувач відділу Музею історії міста Києва (1997–2012), головний редактор журналу «Купола».
Ковалиський найбільш відомий дослідник київської старовини.
Є автором або упорядником 30 окремих монографій з історії міста Києва, понад 500 газетних та журнальних публікацій, каталогів та статей у наукових збірниках. Загалом публікації містяться у понад 40 журналах та понад 80 газетах.
Виступав на теми історії Києва по радіо та телебаченню, бере участь в наукових конференціях та симпозіумах, є заступником голови Клубу любителів книги «Субота у Бегемота» (з 2008 р.).
Помер 26 жовтня 2019 року в Києві.
2 жовтня 1973 року, народився Андрій Данилко
Данилко Андрій Михайлович – український актор, співак, сценарист, телеведучий, композитор. Народний артист України (2008). Відомий також під жіночим сценічним іменем Вєрки Сердючки.
Андрій Данилко займався у шкільному театрі-студії “Гротески” під керівництвом режисера Анатолія Тригуба. Відстоював честь школи у КВК. У 1995 році вступає до естрадно-циркового училища на відділення розмовного жанру. Закінчив Київський національний університет культури.
Виступає на естраді як артист розмовного жанру у різних образах, найбільший успіх у публіки має образ провідниці Вєрки.
Потім Андрій отримує запрошення від телеканалу «1+1» – так народжується передача «СВ-шоу». Створює “Театр Андрія Данилка” – випускає кілька спектаклів. стає відомим за межами України, переважно в образі Вєрки Сердючки – виконавиці пісень. Успішно виступив на пісенному конкурсі “Євробачення-2007” (ІІ місце).
Проживає у “Будинку з зіркою”.
2 жовтня 1990 року, у центрі Києва розпочалась Революція на граніті
Студентська революція на граніті (або Революція на граніті) — кампанія широкомасштабних акцій ненасильницької громадянської непокори, заздалегідь організована українською молоддю, переважно студентами. Протести тривали з 2 по 17 жовтня 1990 року в УРСР. Стрижнем протестних подій було студентське голодування на площі Жовтневої революції у Києві (нинішньому Майдані Незалежності). Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту.
Серед політичних вимог були дострокове припинення повноваження Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року; відставка голови Ради Міністрів України; прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ; недопущення підписання нового Союзного договору; повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави.
3 жовтня 1078 року, в битві на Ніжатиній Ниві загинув Ізяслав Ярославич
Ізяслав Ярославич – руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь Київський (1054—1068, 1069—1073, 1077—1078). Князь турівський (1042—1052) і новгородський (1052—1054). Третій син Великого князя Київського Ярослава Мудрого. За батьковим заповітом отримав Київ, а також Новгородську, Турівську і Деревлянську землі. Разом з братами — чернігівським князем Святославом і переяславським князем Всеволодом — утворив тріумвірат, що правив Руссю близько 20 років.
3 жовтня 1078 року відбулася Битва на Ніжатиній ниві, в якій київські війська здобули перемогу. Проте Ізяслав, що бився пішим, отримав смертельне поранення у плече й загинув на місці бою. Після битви тіло покійного князя відправили на човнах до Києва і урочисто поховали у мармуровій раці в Десятинній церкві.
На фото – Загибель Ізяслава (Василь Верещагін, 1896).
З жовтня 2024 року, легендарний дитячий трамвай біля McDonald’s відправили на металобрухт
У цей день завершилася історія легендарного трамвая біля McDonald’s на Солом’янці, який роками служив розважальною зоною для дітей. Відомий як «мактрам», цей вагон Tatra T3 був виготовлений у Чехії та прибув до Києва в далекому 1976 році. Спочатку він обслуговував пасажирські маршрути, але згодом перетворився на дитячу кімнату на Севастопольській площі, де став улюбленою локацією для дітей та батьків.
З жовтня 2024 року трамвай зник з території біля McDonald’s, що викликало занепокоєння серед місцевих жителів та транспортних ентузіастів. Згодом вагон № 5380 був виявлений на металобазі у Василькові, де його готують до утилізації. Ресторан намагався викупити вагон, щоб зберегти його, але отримав відмову.
Вагон Tatra T3 був одним з найвідоміших трамваїв, виготовлених у Чехії компанією CKD. Ці вагони стали популярними у Києві завдяки своїй надійності та характерному дизайну. Вони довгі роки обслуговували киян і стали частиною транспортної історії міста. Вагон № 5380, після капітального ремонту в Дарницькому депо, отримав нове призначення, ставши місцем для дитячих розваг.
4 жовтня 1878 року,були урочисто відкриті Вищі жіночі курси
Історія Київських вищих жіночих курсів (Київського університету Святої княгині Ольги) бере свій початок з 1870 року, коли природоохоронне товариство організувало для жінок безкоштовні курси з природничих наук.
Курси спочатку розміщувалися у приватних будівлях, потім — на вул. Б.Хмельницького (Фундуклеївській), 51, а з 1913 року — у спеціально збудованому для них будинку (1911—1913, архітектор О.Кобелєв) по вул. О.Гончара (Маловолодимирська), 55а (тепер тут — Міністерство надзвичайних ситуацій України).
Будівля Київських вищих жіночих курсів по вулиці О.Гончара, 55а
4 жовтня 1939 року, народилася Лариса Скорик
Скорик Лариса Павлівна – українська архітекторка та громадсько-політична діячка, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, народний депутат України І скликання.
1960 року закінчила Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «архітектура». У 1967-1970 pp. – Аспірант Київського інженерно-будівельного інституту. З 1971 року – старший викладач, керівник творчої майстерні кафедри архітектурного проектування, доцент Київського державного художнього інституту. З 1990 року – професор кафедри архітектури Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.
Серед проєктів Л. Скорик:
– станція метро «Мінська» (1980).
– скансен «Мамаєва Слобода» у Києві (1992—2006).
– Храм Василія Великого у Києві (будівництво завершене у 2000).
– реконструкція Центрального універмагу в Києві (2012—2016).
Член НРУ, делегат Установчих зборів НРУ, член Центрального проводу; голова Всенародного руху України.
4 жовтня 1940 року, заснована книгарня “Академкнига”
Книгарню засновано у Києві наказом №83 видавництва «НАУКА». Вона вважається найстарішою в Києві. Знаходиться за адресою – вулиця Богдана Хмельницького, 42. Заклад унікальний тим, що тут приймають і продають старі видання від букіністів.
До початку 1990-х ця книгарня разом із двома іншими, “Науковою думкою” та “Академкнигою Nº 7”, підпорядковувалися утвореній у 1938-му році книготорговій організації “Академкнига”, яка займалася розповсюдженням літератури, випущеної видавництвом АН СРСР. Після відновлення незалежності книгарні продовжили працювати.
4 жовтня 1966 року, народився Дмитро Шльонський
Дмитро Васильович Шльонський – творець та директор Музею Однієї Вулиці. Заслужений працівник культури України. Киянин у шостому поколінні.
Закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. Горького (нині Педагогічний університет імені М. Драгоманова) (1989). У 1985-1987 р.р. служив у армії.
Вніс неоціненний внесок у створення Музею Михайла Булгакова, потім працював науковим співробітником музею. З 1991 року – директор Музею Однієї Вулиці.
Автор книг: «Андріївський узвіз. Культурологічний путівник» (1998, 2011); «Музей Однієї Вулиці. Путівник» (2002); “Посмертна маска” (2004); «Андріївський узвіз. Його історія та путівник по Музею Однієї Вулиці» (укр. — 2007, укр. — 2008); «Андріївський узвіз. Життя вулиці» (2015); «Долі Андріївського узвозу» (2016); «Сонет Андріївському узвозу» (2017); «Міражі химерної епохи» (2019) та ін.
4 жовтня 1968 року, була відкрита станція метро «Чернігівська»
Станція “Чернігівська” Святошинсько-Броварської лінії київського метрополітену була відкрита під назвою «Комсомольська» (на честь 50-річчя ВЛКСМ, що проіснувала під цією назвою до 2 лютого 1993 року), яку змінили через те, що з платформи станції можна вийти на Броварський проспект, який переходить на автошлях у напрямку Чернігова.
«Чернігівська» — єдина станція в Києві, яка розташована на рівному майданчику (традиційно станції метро мають незначний і непомітний пасажирам ухил 3—5 % для відводу води, зокрема як і інші наземні станції київського метрополітену).
4 жовтня 2011 року, була відкрита друга черга Київської кільцевої електрички
Київська кільцева електричка (або Kyiv City Express, до 2022 Київська міська електричка) — лінія міського електропоїзда, що пролягає кільцем Київського залізничного вузла. Проєкт «Міська електричка» був реалізований з метою організації рівномірного розподілу пасажиропотоків та зменшення навантаження на інший громадський транспорт столиці, а також для забезпечення прямого зв’язку між лівобережною та правобережною частинами міста Києва.
4 жовтня 2011 року був відкритий рух кільцем довжиною 50,8 км із 14-ма зупинками: Дарниця, Лівобережна, Троєщина, Петрівка, Зеніт, Вишгородська, Сирець, Рубежівський, Борщагівка, Київ-Волинський, Караваєві Дачі, Північна, Видубичі та Лівий Берег.
Упродовж жовтня 2011 — лютого 2022 року працювала у часи пік зранку та ввечері з інтервалом 20—60 хвилин. Через незадовільний технічний стан рейси міської електрички часто скасовувались.
25 жовтня 2012 року відкрили ще одну зупинку — Троєщина II, збільшивши загальну кількість зупинок до 15-ти.
5 жовтня 2025 року, був відкритий пам’ятний знак “Сили ТрО”
У День територіальної оборони України, на Алеї Захисників України, під Аркою Свободи українському народові, урочисто відкрили пам’ятний знак “Сили ТрО” приурочений воїнам територіальної оборони України.
У 2022 році воїни ТрО підставили надійне плече підтримки лінійним підрозділам. Разом з механізованими зʼєднаннями вели оборонні бої, успішно звільняли українські міста та села. Сьогодні ж підрозділи ТрО — це міцна частина українського війська. Невідʼємна складова бойової могутності наших сил.
До церемонії відкриття долучилися представники Генерального штабу Збройних Сил України, Командування Сил територіальної оборони України, Обʼєднання військовослужбовців «Культурні сили», військовослужбовці різних складових Сил оборони, ветерани російсько-української війни, духовенство, Київська міська військова адміністрація.
6 жовтня 1902 року, було освячено новий будинок київської жіночої торгівельної школи ім. П.Г.Терещенко
10 (22) січня 1899 року на Подолі відкрилася перша жіноча трикласна торгова школа, яка знаходилася в одному будинку з чоловічою. Її статут та програма були такими ж, як і в чоловічій. Цукрозаводчик, благодійник та меценат Н.А.Терещенко пожертвував на її утримання 100 тис. руб., назвавши їх недоторканним капіталом імені П.Г.Терещенко (на честь померлої дружини). У грудні 1899 року міська дума відвела йому ділянку на Бульварно-Кудрявській, де за рік відомий підрядник Л.Б.Гінзбург розпочав будівельні роботи. Проект школи розробив архітектор П.І.Голландська. 7 (20) вересня 1902 року жіноча торгова школа перейшла у власний будинок.
На будівництво Н.А. Терещенко витратив, як потім підрахували, 71 тис. 714 руб. 27 коп.
Нині у будівлі колишньої школи імені П.Г. Терещенка на вулиці Бульварно-Кудрявській, 18/2 розміщується ректорат Київського університету імені Бориса Грінченка.
6 жовтня 1975 року, київське «Динамо» здобуло Суперкубок УЄФА
Кияни обіграли мюнхенську «Баварію» з рахунком 2:0 у матчі-відповіді, який проходив у Києві на Республіканському (Олімпійському) стадіоні. Завдяки цій перемозі, за сумою двох матчів, київське «Динамо» виграло трофей із загальним рахунком 3:0, що увінчало їхній тріумфальний сезон.
Ця перемога стала кульмінацією сезону 1975 року, коли київське «Динамо» також виграло Кубок володарів кубків УЄФА та чемпіонат СРСР.
Олег Блохін, капітан команди, став героєм обох матчів, забивши всі три голи у двобої, і незабаром після цього отримав «Золотий м’яч».
6 жовтня 2007 року, був зданий один з найвищих будинків Києва по вул.Княжий Затон, 21
На житловому масиві Позняки, що по вул.Княжий Затон, 21, відкрився під заселення найвищий (на цей день) 128-метровий експериментальний 36-поверховий житловий будинок, площею 58 тис.кв.м та загальною вартістю майже 200 млн грн.
Будівництво цього 520-квартирного багатоповерхового будинку тривало три роки. Споруду висотки можна було вважати перемогою вітчизняного житлового будівництва, яке має перспективи щодо зміни нормативно-правової бази.
Генеральний підрядник будівництва — АТ ХК «Київміськбуд», будівля зведена Промислово-будівельною групою «Ковальська», яка входить до складу Київміськбуду.
7 жовтня 1924 року, був відкритий Київський академічний театр юного глядача на Липках
Київський академічний театр юного глядача (Київський ТЮГ, Київський театр юного глядача на Липках) — академічний театр юного глядача в Києві, найстаріша театральна сцена міста для глядачів дитячого віку.
Сучасна адреса театру — київська вул. Липська, буд. 15/17 — будівля, яка була спеціально зведена під театр. Має дві сцени та глядацькі зали, на 408 та 80 місць, відповідно.
Розпочав роботу театр 1924 року у приміщенні колишнього Педагогічного музею (вул. Володимирська, буд. 57), потім давав вистави в залі «Інтимного театру», 1926—36 — в колишньому кінотеатрі «Роте фане» (нині Хрещатик, буд. 36), 1936—41 — у колишньому приміщенні (не збереглось) оперети Ливського, у 1948—54 роки — на Маловасильківській (нині Шота Руставелі).
Київський академічний театр юного глядача на Липках був заснований 1924 року Олександром Соломарським та Іриною Дєєвою, композитором І. Віленським як Державний театр для дітей ім. І. Я. Франка.
7 жовтня 1932 року, народилася Маргарита Криницина
Криницина Маргарита Василівна – видатна українська комедійна кіноактриса. Народна артистка України (1996).
У 1955 році закінчила ВДІК, після закінчення якого отримала розподіл у Московський театр кіноактора. Ще в інституті, на четвертому курсі, вона вийшла заміж за колишнього фронтовика, талановитого українського сценариста Євгена Онопрієнка («У бій ідуть лише “старі”»).
З 1959 року постійно мешкала у Києві.
З Олегом Борисовим знімалася у комедії «За двома зайцями» (Проня Прокопівна). У них склалися чудові стосунки як на знімальному майданчику комедії, так і поза нею: згодом вони довго підтримували стосунки, передзвонювалися.
Знімалася також у фільмах «Весілля в Малинівці», «Будні карного розшуку», «Зелений фургон», «Самотня жінка бажає познайомитися» та ін.
Померла 10 жовтня 2005 року в Києві, похована на Байковому цвинтарі.
7 жовтня 2025 року, біля посольства Чехії в Україні, з’явився мурал з гелікоптером
Мурал, присвячений гелікоптеру Black Hawk, який придбали за донати чеських громадян та передали Головному управлінню розвідки, з’явився на стіні обабіч входу до посольства на Ярославовому валу.
Гелікоптер Black Hawk UH-60 на ім’я Čestmír був придбаний на кошти, зібрані 20 642 громадянами Чехії, і був переданий влітку 2025 року ГУР.
8 жовтня 2011 року, відбулося урочисте відкриття київського Національного спортивного комплексу Олімпійський
Церемонію відкриття відвідали близько 60 тисяч глядачів. Участь у відкритті стадіону взяли відомі українські спортсмени та Президент України. На завершення яскравої церемонії виступила колумбійська поп-зірка Шакіра, яка дала майже годинний концерт. Офіційне відкриття арени ознаменувалося масштабним піротехнічним шоу.
Після введення в експлуатацію футбольний стадіон НСК «Олімпійський» отримав найвищий статус від УЄФА. Перший матч на оновленому стадіоні було проведено 11 листопада 2011 року: збірна України з футболу зустрічалася зі збірною Німеччини, матч завершився з рахунком 3:3 і зібрав аншлаг – 70 тисяч глядачів. Офіційна місткість НСК «Олімпійський» для матчів Євро-2012 складала 65 тисяч глядачів.
8 жовтня 2021 року, була відкрита Алея поштових марок
Унікальний культурно-пізнавальний об’єкт – Алею поштових марок відкрили до Всесвітнього дня пошти на Поштовій площі. Її облаштування відбулося за ініціативи АТ «Укрпошти» та за підтримки Київської міської державної адміністрації та Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.
Місце розміщення Алеї є досить символічним – навколо фонтану на Поштовій площі, неподалік від першої Поштової станції, яка є пам’яткою архітектури.
Тут розмістили 30 марок загальнонаціональної та київської тематики, які зібрали найвищі світові нагороди філателії та прославили нашу державу далеко за її межами.
9 жовтня 1911 року, у небі над Києвом відбувся перший публічний політ на дирижаблі української конструкції
Дирижабль «Київ», збудований Федором Андерсом, демонструвався на прив’язі в саду Купецьких Зборів, а 9 жовтня 1911 року відбувся вдалий керований політ.
Близько 20 хвилин Ф.Ф.Андерс, виробляв різні еволюції, описуючи кола, вісімки та ламані лінії, потім піднявся на висоту до 200 м і направив свій аеростат до Вишгорода. Поступово зменшуючись у міру віддалення, «Київ» зник з поля зору близько шостої вечора.
На фото – Політ дирижабля Ф.Ф. Андерса з саду Купецького Зібрання, 1911 рік.
9 жовтня 2024 року, була відкрита 45-та мініскульптура проєкту “Шукай” – «Київська перепічка»
Перепічка — славетна сосиска в тісті, найдавніший київський стрітфуд — продається вже 38 років й входить у всі можливі путівники для гостей Києва. У черзі на Богдана Хмельницького, 3, стояв чи не кожен киянин. Віконечко, черга біля нього, рука, яка видає перепічку, — символи того, що все буде добре, що Київ живе! Саме цьому й присвячена мініскульптура — перепічка в руці, яку автори зробили завжди теплою завдяки вбудованому нагрівнику.
Відшукати мініскульптуру «Київська перепічка» можна на Богдана Хмельницького, 3, справа біля вікна. Доторкніться до скульптури, адже вона тепла, як справжня перепічка.
Авторка проєкту Юлія Бевзенко
Скульптор Юрій Білявський
10 жовтня 1947 року, народилася Ніна Матвієнко
Матвієнко Ніна Митрофанівна – українська співачка та акторка. Народна артистка Української РСР (1985), лауреатка Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка (1988), Герой України (2006), Національна легенда України (2024, посмертно). Входила до Спілки кінематографістів України (1989).
З 1968 року після закінчення вокальної студії при Українському народному хорі ім.Г.Верьовки, — його солістка. З 1991 року солістка Національного ансамблю солістів “Київська Камерата”. У репертуарі співачки було багато народних пісень, серед яких обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII–XVIII ст.
Матвієнко вела активну гастрольно-концертну діяльність.
1975 року заочно закінчила філологічний факультет Київського університету, активно займалася літературною творчістю. Була професором кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури та мистецтв.
Померла 8 жовтня 2023 року. Похована на Звіринецькому кладовищі у Києві.
11 жовтня 1672 року, народився Пилип Орлик
Видатний державний і політичний діяч, який віддав все своє життя боротьбі за суверенітет і незалежність України. За роки навчання в Києво-Могилянській академії Орлик одержав глибокі знання з латинської, грецької, польської та інших мов, завдяки чому у 20 років став консисторським писарем Київської митрополії, а в 1706 році став на чолі генеральної військової канцелярії. Пилип поступово наближався до кола сподвижників гетьмана Івана Мазепи. Він, як інтелектуал, справив позитивне враження на гетьманське оточення і на самого Івана Мазепу.
Після смерті гетьмана Івана Мазепи козацька старшина обрала (5 квітня 1710 року) Пилипа Орлика гетьманом Правобережної України. Під час цих виборів були проголошені складені ним “Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького” (Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis), що одержали в українській історіографії назву “Конституція Пилипа Орлика”.
11 жовтня 1906 року, розпочався рух по капітальному Русанівському мосту
Русанівський міст — міст через Русанівську протоку Дніпра на Броварському шосе в нинішніх межах міста Києва, що в 1906–1943 роках сполучав Труханів острів і Микільську слобідку.
Під час відступу Червоної армії у вересні 1941 року міст був підірваний. Німці, скоріш за все, не відбудовували його, оскільки за відсутності мосту через основне русло Дніпра він не мав стратегічного значення. У післявоєнний період міст також не стали відновлювати. У 1945 році розібрали металеві конструкції й демонтували залишки прольотів.
У 1965 році для спорудження лівобережної ділянки Святошинсько-Броварської лінії метрополітену на його місці був збудований Русанівський метроміст.
11 жовтня 1994 року, театру імені Івана Франка надано статус Національного
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка — україномовний театр у Києві, заснований 1920 року.
11 жовтня 2025 року, був урочисто відкритий памʼятний знак – Сили логістики
Памʼятний знак “Сили логістики” відкрили у День фахівців логістичного забезпечення Збройних Сил України, під Аркою Свободи українського народу в Києві відкрили новий пам’ятний знак на честь військових цього роду військ.
На знаку зображені стрілки, які йдуть глибоко з тилу і рухають фронт уперед. Роботу логістики не всі помічають, не всі висвітлюють, але саме забезпечення фронту робить можливим і ефективну оборону, і наступ. Саме цю роботу символізують ці стрілки.
Саме Сили логістики створюють перевагу на полі бою, постачаючи військам усе необхідне: від озброєння, боєкомплектів, техніки та пального до продуктів, медикаментів та екіпірування. Без ефективних дій логістів неможливо вести воєнні дії.
Знак «Сили логістики» став 13-м на Алеї захисників.
Відкриття відбулося за участі КМВА, Генерального штабу ЗСУ, Командування Сил логістики та платформи Культурні сили.
12 жовтня 1858 року була освячена Троїцька церква на Жилянській
Троїцька церква — православний храм у Києві, в місцевості Нова Забудова, збудований у 1856—1859 роках з ініціативи митрополита Філарета (Амфітеатрова), а також однойменний храм проекту Євгенія Єрмакова, не добудований через встановлення Радянської влади в 1918 році.
У 1963 році був повністю знищений міською владою «у зв’язку з реконструкцією вулиці та надання релігійній громаді права оренди іншого приміщення».
Знаходився первісний храм на розі вулиць Великої Васильківської та Жилянської, будинок 51/4.
На місці зруйнованого храму діє тимчасовий Свято-Троїцький храм Голосіївського благочиння Київської єпархії Української Православної церкви і ведеться відновлення Великого Храму (проекту Євгена Єрмакова) за затвердженим проектом на основі збережених фотографій.
12 жовтня 1867 року народився Микола Біляшівський
Біляшівський Микола Федотович – український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв.
Присвятив своє життя дослідженню археологічних пам’яток на території України від кам’яного віку до раннього середньовіччя. Був учасником багатьох археологічних з’їздів, член редакції журналу «Київська старовина». У 1902-1923 роках – організатор та директор Київського міського художньо-промислового та наукового музею (нині Національний художній музей України).
Помер 21 квітня 1926 року в Києві, похований у Каневі. 1968 року ім’ям академіка в Києві було названо вулицю.
1988 року в Києві біля входу до Національного художнього музею України на честь багаторічного директора музею Миколи Біляшевського встановлено пам’ятник (скульптор Анатолій Кущ, архітектор Олег Стукалов).
12 жовтня 1923 року, рада народних комісарів УРСР прийняла постанову про розширення міської чорти Києва
Слідом за ним 27 жовтня вийшла аналогічна постанова за підписом заступника голови Київського губвиконкому О.І.Кашкарова.
В результаті цих адміністративних рішень територія міста зросла в порівнянні з 1917 року відразу у 2,28 рази. Збільшилася і чисельність населення, але, звісно ж, не така пропорція.
У міську межу Києва додалися понад сорок назв населених пунктів та ділянок приміської зони, які раніше входили до складу чотирьох районів Київської губернії.
На фото – План Києва по районах 1923 року.
12 жовтня 2024 року, у Києві зʼявився мурал на честь Буданова
Мурал, присвячений начальнику Головного управління розвідки Міноборони України Кирилу Буданову, розташований На Подолі, на стіні будинку за адресою Введенська, 6.
Авторками стінопису стали українські стріт-арт художниці Мішель та Ніколь Фельдман.
12 жовтня 2025 року, був урочисто відкритий памʼятний знак – Військові капелани
Памʼятний знак “Військові капелани” відкрили у День військового капелана, під Аркою Свободи українського народу в Києві. У день тих, хто допомагає воїнам зберегти людяність, віру і надію.
Знак символізує сяюче серце капелана: на ньому відображено серце в щиті — символ захисту віри, та промені — світло надії.
Це нагадування, що капелани працюють із найголовнішим — серцем та душею воїна.
13 жовтня 1811 року, відбулося урочисте відкриття Першої київської гімназії
Особливим статутом вона була віднесена до вищих навчальних закладів. Ця дата вважалася датою заснування гімназії.
Заснована в 1809 відповідно до шкільної реформи 1804 року, за якою Головні народні училища було переформовано в гімназії. Особливим статутом 13 жовтня 1811 року вона була віднесена до вищих навчальних закладів.
У 1857 гімназія переїхала у спеціально для неї збудоване приміщення на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка), № 14 (1850—1852 рр., споруджене за проєктом архітектора О. В. Беретті).
З 1959 року тут розташований Гуманітарний корпус Київського університету імені Т. Шевченка (так званий «Жовтий корпус»).
13 жовтня 1937 року, народився Дмитро Малаков
Малаков Дмитро Васильович – український краєзнавець-києвознавець, мистецтвознавець та історик архітектури, член Національної спілки краєзнавців України. Лауреат Премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України за 2012 рік.
1960 року закінчив Київський інженерно-будівельний інститут і працював за спеціальністю: 4 роки — в Управлінні тепловими мережами «Київенерго», 12 років — у відділі головного енергетика на заводі «Арсенал», потім 15 років — у КиївНДІПмістобудування. Одночасно займався краєзнавством та публікаціями. Наприкінці 1980-х разом із Анатолієм Кончаковським почали створювати музей Михайла Булгакова.
З 1970 року публікується в періодиці та наукових збірниках, бере активну участь у радіо- та телевізійних програмах. Автор путівників, альбомів, монографій з краєзнавства та мистецтвознавства.
у 1992—2012 роках — старший науковий співробітник Музею історії Києва.
Помер у Києві 9 січня 2019 року.
13 жовтня 1963 року, народився Микола Боклан
Боклан Микола Володимирович – український актор театру, кіно та дубляжу. Заслужений артист України (2008), народний артист України (2021). Провідний актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра (1997—2017). Молодший брат актора Станіслава Боклана.
1988 року Микола Боклан закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К.Карпенка-Карого. З 1988 року працював у Київському Молодому театрі, з 1997 року — актор Київського державного академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра.
Знімається в кіно з 1979 року. Актор знявся в більш ніж 100 фільмах і телесеріалах.
14 жовтня 1819 року, народився київський меценат Нікола Терещенко
Терещенко Нікола Артемович – український підприємець та благодійник, старший син засновника династії Терещенків Артемія Яковича Терещенка. Таємний радник, почесний громадянин міста Києва.
14 жовтня 1940 року, народився Лесь Сердюк
Сердюк Лесь Олександрович – український актор. Заслужений артист УРСР (1982). Народний артист України (1996). У російській фільмографії знаний як Олександр, адже ім’я Лесь (названий на честь Курбаса) було надто «націоналістичним».
1961 року закінчив Харківський театральний інститут. У 1961—1964 — актор Харківського театру драми ім. Т. Г. Шевченка, у 1964—1965 — Ризького ТЮГу, в 1966—1970 — Київського академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, з 1970 — Київської державної кіностудії ім. О. Довженка.
Із 2008 року — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Дебютував у кіно 1965 року. Перший фільм — «Загибель ескадри» (1965), де знявся разом зі своїм батьком. Загалом актор знявся в понад 90 фільмах. Серед останніх «Пригоди на хуторі біля Диканьки» (2008), «Від любові до кохання» (2008), «Мамай» (2003). Остання робота, в якому глядачі могли бачити Леся Сердюка — фільм «Тарас Бульба» російського режисера В. Бортка, у стрічці Сердюк зіграв козака Товкача.
За роль у фільмі «Солом’яні дзвони» (1987) у 1988 році отримав приз за найкращу чоловічу роль на фестивалі у Карлових Варах.
Останньою роллю в театрі став спектакль «Остання стрічка Креппа».
Викладач акторської майстерності в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.
Помер 26 травня 2010 року. Похований на Байковому кладовищі.
14 жовтня 1974 року, в Києві було відкрито Будинок кіно
Будинок кіно — чотириповерхова споруда зі скла і бетону в Києві по вулиці Саксаганського, 6. В ній органічно поєдналися легкість і стриманість сучасної форми фасаду із затишком і певною традиційністю інтер’єру. Нині Будинок кіно Національної спілки кінематографістів України (яка є його власником).
Проект будівлі розробили фахівці інституту КиївЗНДІЕП. Автор будівлі відомий український архітектор радянської епохи Боровик Федір Ілліч, а також архітектори З.С. Чечік, С.Я. Ходик та інженер І.В. Онищенко. Будівництво здійснював трест «Київміськбуд-4» Головкиївміськбуду. Будівля прикрашена чорним стемалітом і алюмінієм. На фасаді над першим поверхом скомпонований бетонний рельєф (скульптори І.А. Коломієць і Г.Я. Хусід).
У Будинку кіно також є типовий радянський ресторан-клуб «Вавілон», кафе, бар та бібліотека. Створено Музей українського кіно.
14 жовтня 2013 року, була освячена скульптурна композиція Покрова Богородиці
Білу статую Божої матері заввишки чотири метри і вагою 700 кг представили біля Свято-Покровського монастиря.
Для ідеї творча група під керівництвом Романа Зубова взяла іконографічне зображення Богородиці з настінних розписів у Свято-Покровському монастирі Києва.
Скульптори Вадим Жуковський та Дмитро Лелеченко працювали над її створенням три місяці. Як матеріал використовувалася біла кам’яна маса, а покрив виклали мозаїкою.
Після освячення статуя була встановлена над фасадом будинку ЖК “Покровський Посад” по вулиці Глибочицькій, 26.
Наразі статуя на будівлі відсутня та її доля невідома.
15 жовтня 1615 року, у Києві заснована Київська братська школа для дітей усіх верств населення, попередниця Києво-Могилянської Колегії, згодом академії
Київська братська школа була спробою православних міщан Києва зберегти свої звичаї та підняти на вищий рівень православну освіту, які занепали на фоні зростання популярності ідей унії та католицької єзуїтської системи освіти.
Школу підтримувало матеріально Військо Запорізьке, зокрема, гетьман Петро Сагайдачний виділив велику суму з власних грошей.
15 жовтня 1921 року, народився Дмитро Луценко
Луценко Дмитро Омелянович – український поет, заслужений діяч мистецтв УРСР, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1976). Почесний громадянин міста Києва.
Працював у редакціях газет: «Сільські вісті», «Молодь України», був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. Першу свою збірку поезій «Дарую людям пісню» опублікував в 1962 році і був прийнятий в члени Спілки письменників України.
Співпрацював з композиторами Л. Ревуцьким, О. Білашем, В.Верменичем, П. Майбородою, А. Пашевичем, І. Шамо. Разом з ними створив понад 300 пісень, серед них «Києве мій» (який став Гімном територіальної громади міста Києва від 13 листопада 2014 року), «Сивина», «Мамина вишня», «Не шуми, калинонько», «Осіннє золото», «Україно, любов моя» та інші).
8 липня 2010 року вулиця Крейсера «Аврори» в Голосіївському районі Києва перейменована на вулицю Дмитра Луценка.
Помер 16 січня 1989 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
15 жовтня 1926 року, відкрив свій перший сезон Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки — драматичний театр у Києві, що займає приміщення колишнього театру Бергоньє на вулиці Богдана Хмельницького, 5.
Восени 1926 року рішенням Київського окрвиконкому було організовано Російську державну драму. Театр відкрив свій перший сезон п’єсою драматурга Бориса Ромашова «Кінець Криворильска».
1941 року театру присвоєно ім’я Лесі Українки.
У 1972—1975 роках головним режисером був Ерін Борис Володимирович. З 1994 року до 30 грудня 2022 року театром керував народний артист України Михайло Резнікович. Навесні 2022 року театр де-факто (а з 30 грудня 2022 року офіційно) очолив Кирило Кашліков.
Унаслідок російської агресії проти України в кінці лютого 2022 року колектив театру вирішив прибрати з назви слова «російської драми». Після липня 2022 року всі вистави театру перекладені й демонструються українською мовою.
15 жовтня 2025 року, зʼявився Мурал біля Будинку кіно
На фасаді будівлі поблизу Будинку кіно на вулиці Саксаганського з’явився новий яскравий мурал, який уже встиг привернути увагу перехожих, фотографів і поціновувачів стріт-арту.
Це — перша масштабна робота творчого тандему «Duo Rouge», який складається з двох молодих художниць, що працюють у жанрі монументального живопису.
Художниці не розкривають своїх імен, натомість підкреслюють, що працюють як єдиний візуальний голос, де важливі не персоналії, а спільна естетика і меседж.
Створення муралу тривало 45 днів, включно з підготовкою поверхні, розробкою ескізу, погодженням із міськими службами та безпосереднім нанесенням зображення. Робота виконана акриловими фарбами з додаванням захисного лаку, що забезпечить її довговічність.
Адреса муралу: вул. Саксаганського, 6, Київ (торцева стіна будівлі поряд із Будинком кіно).
Розмір: близько 12×18 метрів.
16 жовтня 1976 року, народився Максим Неліпа
Неліпа Максим Володимирович – український актор та телеведучий. Учасник проєктів «Дизель студіо» (скетч-ком «На трьох», концертне шоу «Дизель Шоу»). Військовий ЗСУ у званні старший лейтенант під час російського повномасштабного вторгнення.
Народився у Києві. Закінчив Київський політехнічний інститут, отримав професію «інженер-приладобудівник». Зірка «КВК» (капітан команди «Ковбої політеху»).
Шоумен та ведучий проєктів на українському телебаченні: «Програй мільйон» («ICTV», 2004—2006), «Погода» (2007—2009), квартирна лотерея «Хто там?» (УТ-1 та 1+1, 2004—2011). Ведучий проєкту «Народна зірка» («Україна», 2010—2011). Учасник другого та третього сезонів українського варіанту телепроєкту «Танці з зірками» (2007) — виступав в парі із Оленою Шоптенко.
Після повномасштабного вторгнення Росії до України, долучився до ТрО, згодом вступив до ЗСУ.
Старший лейтенант Максим Неліпа загинув у бою 12 травня 2025 року. Похований на Байковому кладовищі.
16 жовтня 2010 року, вперше був проведений Київський марафон
Ки́ївський марафон або Київський марафон незламності — міжнародний марафон, який щорічно проходить в місті Києві. В змаганнях з бігу беруть участь як професійні спортсмени, так і аматори та просто шанувальники цієї легкоатлетичної дисципліни.
На перший старт марафону вийшли 546 учасників із 13 країн, з яких у класичному марафоні (42,195 км) взяли участь 144 бігуни.
У рамках змагань було дано одночасний старт на наступні дистанції: “Класичний марафон” (42 км 195 м); “Вуличний забіг” (10 км); “Володимирська гірка” (1609 м).
17 жовтня 1914 року, народився Вадим Гомоляка
Гомоляка Вадим Борисович – український композитор; заслужений діяч мистецтв УРСР.
З 1939 по 1941 рік Вадим Гомоляка навчався на історико-теоретичному факультеті Київської консерваторії, а з 1941 по 1942 рік — на композиторському факультеті Ташкентської консерваторії. У 1946 році закінчив Київську консерваторію (у Лева Ревуцького). У 1946-1948 роках. – Викладач теоретичних предметів у Київській консерваторії. У 1951-1956 pp. – Секретар Спілки композиторів. У 1958—1976 роках — начальник Управління Українського відділення музфонду СРСР.
Автор балетів, сюїт, романсів, пісень, музики до кінофільмів. Балети: «Запорожці» (1954), «Сорочинський ярмарок» (1956), «Чорне золото» (1957), «Кіт у чоботях» (1958), «Оксана» (1964), «Лебідь» (1973), «За двома зайцями» (1957).
Автор музики до фільмів: 1956 – “Над Черемошем”, 1959 – “Олекса Довбуш”; 1961 – “За двома зайцями” та ін.
Помер 7 травня 1980 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
17 жовтня 1961, року київське «Динамо» вперше у своїй історії завоювало золоті медалі чемпіонату СРСР
Того дня відбувся передостанній матч чемпіонату СРСР з футболу. Після закінчення гри з харківським «Авангардом» 0:0 стало зрозуміло, що кияни вперше у своїй історії стають найкращими в Союзі! У жодній із 22 попередніх першостей немосковська команда не досягала такого успіху. Вже у статусі чемпіонів команда обіграла у Москві «Локомотив» 4:3.
Після цього киянам вдалося ще 12 разів вигравати «золото», і за цим показником вони залишилися рекордсменами
17 жовтня 1974 року на Печерську, у колишньому Кловському палаці, було урочисто відкрито «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років».
Одним із попередників сучасного музею стала республіканська виставка «Партизани України у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників», відкрита у квітні 1946 року та у жовтні того ж року прирівняна до музеїв 1-ї категорії. Однак на початку 1950 року її було закрито, а матеріали передано до фондосховища Державного історичного музею, на базі якого в 1970 році було організовано підготовчу групу зі створення музею історії війни.
Тоді ж розпочалися роботи зі створення Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років», відкриття якого 9 травня 1981 року стало важливою подією в житті країни.
16 липня 2015 року відповідно до законів про декомунізацію музей отримав назву «Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс».
17 жовтня 1945 року, народився Володимир Чепелик
Чепелик Володимир Андрійович – український скульптор, педагог, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, голова Національної спілки художників України. Народний художник України (1992).
1972 року Володимир Чепелик закінчив Київський художній інститут. У 1972-1975 pp. – На творчій роботі. З 1975 року розпочав викладацьку діяльність у Київському художньому інституті.
Найбільш відомі твори: пам’ятники — жителям селища на Трухановому острові, спаленому фашистами 1943 року (м. Київ, 1989); воїнам, які загинули при звільненні Києва у 1943 році (Південна Борщагівка, м. Київ, 1990); жертвам Чорнобильської аварії (Святошин, м. Київ, 1994); жертвам репресій (у Биківнянському лісі під Києвом, 1995); М. Грушевському (м. Київ, 1998), та інші.
У співавторстві з сином — Олексієм Чепеликом: пам’ятники народному артисту України Миколі Яковченку (м.Київ, 2000), Олесю Гончару (м.Київ, 2001), пам’ятник Г. Юрі (2011) та інші.
17 жовтня 2025 року, на ВДНГ запрацював Терапевтичний сад
Терапевтичний сад допомагатиме у відновленні й емоційній підтримці ветеранів і ветеранок, захисників і захисниць та всіх, хто цього потребує.
Проєкт створено у співпраці з Міністерством у справах ветеранів, урбан-бюро повного циклу Big City Lab та архітектурним бюро PUPA в межах Національної стратегії створення безбар’єрного простору в Україні, ініційованої Першою леді України.
Терапевтичний сад на ВДНГ взаємодіє з гостями через пʼять чуттів — зір, нюх, слух, дотик і смак — а також залучає до спільнодії, творчості й роботи з тілом. Його основна ідея полягає у відновленні здоров’я через рух в контакті із природою. Для цього тут облаштували зону терапевтичного садівництва, адаптивний спортивний майданчик, зону тілесних практик, зелену кімнату «Коло тепла», місце групових зустрічей, а також майданчик для дітей, чиї батьки беруть участь у програмах.
18 жовтня 1882 року, народився Михайло Бойчук
Бойчук Михайло Львович – український художник, засновник «бойчукізму», національного мистецького стилю, що поєднував візантійські традиції з європейськими новаціями та українським народним мистецтвом. Бойчук прагнув створити мистецтво для всіх, яке б оточувало людей: від будівель до посуду, від книг до меблів. Хоч його творчість не суперечила ідеалам революції 1917 року, влада вважала його школу шкідливою і розстріляла художника разом з дружиною та учнями у 1937 році. Ідеї Бойчука збереглися завдяки його учням, «бойчукістам», які стали вчителями наступних поколінь. Член Наукового товариства імені Шевченка (1912), Українського наукового товариства (1917). Один із засновників монументального мистецтва України XX століття. Представник Розстріляного відродження.
Іменем художника названо Київський державний інститут декоративно-ужиткового мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука.
18 жовтня 2019 року, у Києві була відкрита 22-га мініскульптурка проекту “Шукай” – “Ланцюговий міст”
Ця скульптура присвячена “Миколаївському” ланцюговому мосту – першому (принаймні з часів Київської Русі) постійному мосту між Києвом та лівобережним передмістям.
Шукати треба бронзову міні-скульптурку Ланцюгового мосту за адресою: вул. Болсуновська, 13-15, біля IQ бізнес-центру.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор Ольга Колесник.
19 жовтня 2007 року, було відкрито пам’ятник Михайлу Булгакову
Знаходиться на Андріївському узвозі, 13.
Автори: скульптор Н. Рапай, архітектор В. Дормідонтов.
19 жовтня 2013 року, відбулося відкриття пам’ятник Сергію Данченку
Пам’ятник видатному режисерові Сергію Данченко встановлений поряд з Національним театром імені Івана Франка біля Камерної сцени, яка носить ім’я режисера.
Адреса: Площа Івана Франка, 3.
Автори бронзового пам’ятника скульптори Олексій і Володимир Чепелики.
20 жовтня 1868 року, було створено перший в Україні “Київський Приватний Комерційний Банк”
Його очолив родич київського губернатора, дворянин Андрій Гудим-Левкович. До ради Київського Приватного Комерційного Банку входили фінансові магнати з єврейської громади Києва — Давид Марголін, Лазар та Лев Бродські.
«Київський Приватний Комерційний Банк» видавав позички під цукор, хліб та сільгосптовари. До 1880 його обіг склав більш як 256 млн рублів. На хвилі успіху цього банку до 1870-х років у Києві з’явилося півсотні комерційних банків.
20 жовтня 1954 року, футбольна команда «Динамо» (Київ) здобула свою найпершу значну перемогу — завоювала кубок СРСР
У цей день відбувся найперший гучний успіх найтитулованішого українського клубу – перемога в Кубку СРСР. Саме від неї почався новий відлік у біографії «Динамо», майбутнього рекордсмена радянського футболу та України.
20 жовтня 1959 року, вперше піднявся у небо Ан-24
Ан-24 — турбогвинтовий пасажирський літак для ліній малої та середньої протяжності. Має дальність 3000 км, крейсерську швидкість 420 км/год, максимальну злітну масу 21 т.
Ан-24 створили в ДКБ Олега Антонова (нині — ДП «Антонов»). Завданням конструкторів було спроєктувати літак, який міг би виконувати рейси на місцевих авіалініях СРСР і працювати навіть з ґрунтових злітно-посадкових смуг довжиною лише 1200 метрів.
На вигляд і конструкцію Ан-24 певний вплив мав успішний нідерландський Fokker F27. Турбогвинтові двигуни для нового лайнера розробило ДКБ-478 під керівництвом Олександра Івченка — нині це Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» ім. академіка О.Г. Івченка.
З 1959 по 1976 рік було побудовано 1335 літаків Ан-24, із них 998 — у Києві. Виробництво також велося в Іркутську та Улан-Уде, а згодом неліцензійно — у Китаї під назвою Y-7.
Перший пасажирський рейс Ан-24 виконав у жовтні 1962 року за маршрутом Київ–Херсон.
20 жовтня 2011 року, відбулося відкриття пам’ятника Володимиру Короткевичу
Володимир Короткевич (1930-1984) – білоруський поет, драматург, перекладач і громадський діяч.
Скульптурна композиція, виконана з бронзи, являє собою ростову фігуру поета на тлі величезної розкритої книги. Висота фігури – 2,3 метра, книги – близько 3,4.
Автори: білоруські скульптори К. Селіханов, О. Варвашеня і архітектор А. Корбут.
Памʼятник знаходиться біля посольства Білорусі по вулиці Михайла Коцюбинського, 5.
20 жовтня 2018 року у Києві була відкрита 10-та мініскульптурка проекту “Шукай” – Київський грамофон
Ця скульптура присвячена київським підприємцям, які знайомили киян з досягненнями світової техніки, зокрема з грамзаписом.
Мініскульптура “Грамофон” має свій секрет. Музика, яка з нього лунає, – це відома пісня «Як тебе не любити, Києве мій». Створена з нагоди Дня Києва композитором Ігорем Шамо та поетом Дмитром Луценком, вона майже 60 років є не тільки освідченням у любові рідному місту, а й справжнім гімном нашої столиці.
Шукати треба бронзову мініскульптурку київського грамофона за адресою: вулиця Рогнідинська, 2, біля старокиївської ресторації “Первак”.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор Дарина Вовк, майстерня авторської кераміки Galenko Gallery.
22 жовтня 1902 року, було освячено нову будівлю Першої приватної жіночої гімназії
Перша приватна жіноча гімназія — приватна жіноча гімназія, створена у Києві педагогинею Вірою Ващенко-Захарченко та значно розширена її наступницею Олександрою Дучинською. Перша з приватних жіночих шкіл отримала статус гімназії, мала посилений природознавчий ухил та грунтовну бібліотеку.
1902 року гімназія переїхала у нову будівлю по вул. Тимофіївській, 7 (зараз вул. Михайла Коцюбинського, 7).
В перших числах вересня 1902 року заняття вже проводились у новій будівлі, яка обійшлась у 84 тис. руб.
Новий будинок для гімназії спроектували архітектори Федір Ессен та Василь Осьмак. Замовники також запросили до участі в проектуванні відомого гігієніста, санітарного лікаря Києва, доктора медицини Овксентія Корчака-Чепурковського.
Сьогодні в цьому будинку розташована Рахункова палата Верховної ради України.
22 жовтня 1928 року, народилася Лідія Лівінська
Лівінська Лідія Архипівна – українська музейна та громадська діячка, києвознавиця, дослідниця історії міського пасажирського транспорту, організаторка і (впродовж майже 20 років) керівниця унікального Музею історії київського транспорту.
Трудову діяльність розпочала бібліотекарем у Київському технікумі електротранспорту у 1946 року, одночасно навчаючись у ньому. У Першому тролейбусному депо працювала майстром з випуску, начальником цеху кондукторів, потім начальником відділу експлуатації Дарницького депо та заступником директора у столичному депо імені Красіна.
З 1985 року активно зайнялася вивченням історії розвитку трамвая та тролейбуса, зібрала величезний матеріал, який дозволив відкрити в Києві 6 червня 1992 року унікальний Музей історії електротранспорту.
Ще з радянських часів Лідія Лівінська — ініціатор та натхненник проведення Дня пам’яті Куренівської трагедії — 13 березня 1961 року.
Померла 14 квітня 2010 року у Києві.
23 жовтня 2010 року, були відкриті естакада на Набережно-Хрещатицькій вулиці та двосторонній рух автотранспорту по Гаванському мосту
Гаванський міст — автомобільний міст через Гавань (у місці, де вона має сполучення з Дніпром) у Києві. З’єднує Рибальський острів (Набережно-Рибальська дорога) з Подолом (Набережно-Хрещатицька вулиця).
24 жовтня 2025 року, було відкрито рух оновленим шляхопроводом на вул. Новокостянтинівській
Основні роботи завершили раніше запланованого терміну. До кінця листопада мають завершити асфальтування під’їзних шляхів під шляхопроводом і благоустрій території.
Шляхопровід, збудований ще у 1969 році, не ремонтували жодного разу. Через значні пошкодження конструкцій він був аварійним.
Фахівці звели фактично нову споруду: встановили опори, ригелі, 117 балок прогонових будов, мостове полотно. Зробили гідроізоляцію, влаштували нове асфальтобетонне покриття. Оновили підземні та наземні комунікації, встановили сучасне LED-освітлення, перильне та бар’єрне огородження.
Протяжність шляхопроводу — 218 м, ширина — 18 м. Об’єкт повністю відповідає принципам безбар’єрності — з пониженими бордюрами, тактильною навігацією. Тривають роботи з влаштування покриття тротуарів з ФЕМ на підходах до шляхопроводу та велодоріжок.
Після капремонту ресурс шляхопроводу продовжено щонайменше на 30 років.
27 жовтня – день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця
Цього дня в Україні, починаючи з 1997 року, відзначають День української писемності та мови.
Нестор Літописець (близько 1056, Київ — близько 1114, Київ) — київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор «Житій святих князів Бориса і Гліба й Феодосія Печерського». Вважається упорядником (за іншою версією автором) «Повісті минулих літ». Помер і похований у Києво-Печерській лаврі.
27 жовтня 1863 року, було створено Київське відділення Російського музичного товариства
Відкриття відбулося в приміщенні Фундукліївської жіночої гімназії (нині вул.Б.Хмельницького №6), перший концерт — у залі 1-ї гімназії (нині бульвар Шевченка №14). Існувало на громадських засадах. Серед засновників – Київський віце-губернатор, композитор-аматор П.Д.Селецький (1863–1873 — голова дирекції), громадський діяч Г.П.Галаган, фольклорист Н.А.Ригельман (1881–1888 рр. — голова дирекції), композитор, диригент та педагог Р.А.Пфеніг, співак-аматор Н.А.Богданов (1912–1917 рр. — голова дирекції), композитор Н.В.Лисенко (у 1872–1874 рр. — член дирекції), диригент В.М.Вілінський (у 1863–1874 рр. — член дирекції).
Київське відділення Російського Музичного товариства було ініціатором відкриття Київської опери (27.10.1867), музичного училища (1868).
Для концертів використовували зали Міського театру, біржі, університету та ін. Товариство проіснувало до 1917 року.
27 жовтня 1867 року, відбувся дебют Київської опери
Постійна оперна трупа була організована у Києві влітку 1867 року. Поштовхом до створення постійно чинного театру стали успішні гастролі італійських оперних труп у 1865—1866 роках у Києві.
Трупа працювала у приміщенні Міського театру, збудованого 1856 року за проєктом архітектора Івана Штрома.
27 жовтня (8 листопада) 1867 року відбувся дебют на сцені нового театру з постановкою «Аскольдова могила» Олексія Верстовського, яка розповідала про легендарне минуле Києва.
Подальші творчі здобутки київської оперної трупи пов’язані, перш за все, з діяльністю генія української музики, композитора Миколи Лисенка.
Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка. Історія
27 жовтня 1870 року, після відновлення відбулося освячення Царського палацу (Маріїнського)
Палац було збудовано в 1755 році в стилі бароко за проектом архітектора Бартоломео Растреллі.
1819 року велика пожежа майже знищила палац. Дерев’яний другий поверх повністю вигорів, постраждав і перший. Лише за 50 років почалося капітальне відновлення палацу. Був повністю відбудований другий поверх, але цього разу вже у цеглі. Відновлено все оздоблення фасадів та приміщень у стилі бароко. Роботами керував архітектор К.Маєвський. У відновленні палацу брав участь також архітектор А. Шиле.
27 жовтня 1927 року, було засновано Київський театр ляльок
Київський академічний театр ляльок — державний академічний театр ляльок у Києві, найстаріший ляльковий театр України.
За час свого існування театр розміщувався в різних будівлях, зараз розташований у спеціально спорудженому приміщенні (будівництво завершено 2005 року) в самому середмісті, водночас у затишній місцині Києва за адресою – вул. Грушевського, 1а (Європейська площа).
28 жовтня 1891 року, народився Федір Ернст
Ернст Федір Людвігович – український історик-мистецтвознавець, теоретик мистецтва, фундатор та класик українського мистецтвознавства; музеєзнавець, діяч у галузі охорони пам’яток історії та культури України.
Автор найкращого довоєнного путівника по Києву (1930). Член Київського товариства охорони пам’ятників старовини та мистецтва; дійсний член НТШ, член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, член Товариства діячів українського пластичного мистецтва.
Фундаментальні праці «Київські архітектори XVIII ст.» (1918), «Українське мистецтво XVII—XVIII ст.» (1919),«Український портрет XVII—ХХ ст.» (1925), «Київська архітектура XVII ст.», «Київ та його околиці…» (1926), «Український живопис XVII—ХХ ст.» (1929), «Київський путівник» (1930) та ін. зробили ім’я Ернста широко відомим і стали класичними в українському мистецтвознавстві.
28 жовтня1942 року був страчений радянською владою. Посмертно реабілітований.
29 жовтня 1961 року, народився Олексій Горбунов
Горбунов Олексій Сергійович – український актор театру та кіно. Заслужений артист УРСР (1989). Народний артист України (2016).
Олексій Сергійович Горбунов народився у Києві. Дитинство пройшло на масиві Русанівка.
У 1984 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (курс Костянтина Степанкова). У своєму першому фільмі «Вантаж без маркування» Олексій почав зніматися в день вручення диплома.
У 1984—1995 роках був актором театру-студії кіноактора кіностудії імені Олександра Довженка. Працював у театрі-студії кіноактора, у приватному Камерному театрі М. Нестантінера та Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки.
В театрі зіграв у виставах: «Кухня», «Гравці», «Сирано», «Паразити», «Shlem.com», «Кам’яний гість».
Фільми за участі Олексія Горбунова: «Вантаж без маркування», «Звинувачується весілля», «Жменяки», «Розслідування розпочати», «Філер», «Кам’яна душа», «Гу-га», «Розпад», «Яма», «Голод-33», «Кисневий голод», «Золото партії», «Злочин з багатьма невідомими», «Спосіб вбивства», «Фучжоу», «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди», «Графиня де Монсоро», «Країна глухих», «День народження Буржуя», «Слід перевертня», «Марш Турецького», «Кармен», «Найкраще місто Землі», «Шерлок Шолмс», «Червона капела», «Каменська-4», «Полювання за тінню», «Статський радник», «Хеппі Піпл», «Живий», «Полювання на піранью», «Останній забій», «Утьосов. Пісня довжиною в життя», «12», «Приватне замовлення», «Ілюзія страху», «Ріоріта», «Стиляги», «Танець горностая», «Той, хто гасить світло», «Котовський», «Залюднений Острів», «Будинок сонця», «Край», «Ключ Саламандри», «ПираМММида», «Чемпіони з підворіття», «Мами», «Шпигун», «Хайтарма», «Шулер», «Ленінград-46», «Трубач»,«Одинак», «Дике поле», тв інші.
29 жовтня 1982 року, відбулося офіційне відкриття музею медицини Української РСР
У середині 19 сторіччя у Києві з’явилася цікава будівля за проектом відомого архітектора Олександра Беретті у якій був відкритий Анатомічний театр Київського університету Св. Володимира.
Згодом на базі фондів театру у будинку по вул. Богдана Хмельницького, 37 був створений Національний музей медицини України, у якому представлено розвиток медицини нашої держави зі стародавніх часів до наших днів.
29 жовтня 2025 року, була відкрита 51-ша мініскульптурка проєкту “Шукай” – Сила слова
Найменша скульптура «Шукай!», присвячена силі слова. Сточений олівець — присвята всім, хто працює зі словом і формує українську культуру: поетам і письменникам, журналістам, сценаристам, видавцям. Її головна ідея — пишіть, бо ваше слово має силу. Олівці, справжні й символічні, мають «сточуватися» — адже саме так формуються сенси.
Шукати треба скульптурку на найлітературнішій локації Києва — фасаді видавництва «Смолоскипу». За адресою: вулиця Межиігрська, 21.
Авторка проєкту – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
31 жовтня 2021 року, відбулося відкриття артоб’єкта — панно «Вікна»
Керамічний проєкт «Вікна» був заснований талановитим дуетом керамістів резиденції Gudenky Тетяною Максимчук та Вячеславом Гуденком.
Проєкт об’єднав 300 дітей з 16 міст та сіл різних регіонів нашої країни та 17 досвідчених керамістів. Разом вони створили понад 350 унікальних плиток, що вміщені у велетенське панно розміром 27 квадратних метрів.
Воно розміщене окремим артоб’єктом на території ВДНГ біля дитячого майданчика «Лемурашник».
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО
