Київський академічний театр ляльок. Історія

З історії київських театрів – Київський академічний театр ляльок.

Київський академічний театр ляльок — державний академічний театр ляльок у Києві, найстаріший ляльковий театр України. За час свого існування театр розміщувався в різних будівлях, зараз розташований у спеціально спорудженому приміщенні (будівництво завершено 2005 року) в самому середмісті, водночас у затишній місцині Києва за адресою – вул. Грушевського, 1а (Європейська площа).

Ляльковий театр у Києві (перший подібний в Україні) було засновано 27 жовтня 1927 року як філію театру юного глядача (Експериментальний театр ляльок при Київському театрі юного глядача імені І. Франка) за ініціативою народного артиста України О. І. Соломарського та Дєєвої І. С.

Для загального керівництва і координації діяльності новоутвореного театрального закладу перш за все було створено штаб. Засновник і перший директор театру О. Соломарський згадував: «Було кинуто заклик про створення нового театру, стали залучати людей, котрі хотіли займатися цією новою та невідомою справою». Словами ж самого О. Соломарського можна охарактеризувати період кінця 20-х років як період становлення театру: «Життя у театрі розвивалося бурхливо, змістовно, продуктивно».

Першими в історії театру акторами, які започаткували його славні традиції були Ф. Андрієвська, М. Козловський, О. Михайлов, І. Залізняк, А. Вишневська, Т. Васнєцова, Г. Сорока, Я. Жовинський.

У 1928—36 роках Київський театр ляльок працював у приміщенні колишнього кінотеатру «Роте-Фане» (вул. Хрещатик, 36). Саме тут відбулося відкриття театру.

Перший театральний сезон було відкрито 2 виставами — «Старовинний петрушка» та «Музики» за Л. Глібовим у постановці П. Щербатинського.

У 1928 році театр вирушив на свої перші гастролі до Донбасу і Таврії. Після двох років невпинної, плідної роботи театр отримав статус «інструкторського» за рішенням комісії Народного комісаріату освіти (у Харкові 1929 року), а у 1931 році під орудою З. Пігулович театр став називатися Театром малих форм – ТЕМАФ. Саме у приміщенні по вул. Хрещатик, 36, його творці випустили понад 10 неповторних постановок, частина з яких, природно, відповідала запитам часу, на кшталт: «Наша Червона», «Кім та Майя йдуть шукати п’ятирічку», але разом з тим, з’явилися на світ вистави за класичними творами української та світової літератури – «Музики» Л. Глібова, «Товстий та Тонкий» А. Чехова.     

1929 Київський театр ляльок було виділено в самостійний колектив.

У 1930-ті до творчого колективу долучилися художник-постановник Е. Марголіна, художник Є. Васильєва, актори Ю. Соколик, Є. Певна, Г. Трубецька, М. Склярова, Є. Стороженко, Я. Мірсаков, М. Потоцька, Р. Котвицька, Ф. Аннінська, А. Буряковський, Є. Солодар, Б. та В. Гончарови.

Після 7 років роботи, у 1934 році, колектив ТЕМАФу було розділено на 2 самостійні творчі колективи. Один з них отримав назву «Центральний пересувний театр ляльок» і переїхав на вулицю Пушкінську, у будівлю № 28. Цей театр проіснував до 1941 року.

Другий новостворений колектив театру, творчі традиції та досвід якого дотепер продовжує сучасний колектив Київського академічного театру ляльок, також змінив назву і став Державним театром ляльок при Київському палаці піонерів і школярів імені П. Любченка. Пізніше, з 1936 року, цей театр розташувався за адресою вул. Грушевського, 1-а (тепер Київська філармонія), за долею – сьогодні театр знаходиться саме за цією адресою. 

Майстерність київських лялькарів визнали 1937 року на І Всесоюзному фестивалі театрів ляльок, де єврейським філіалом Київського лялькового театру було показано вистави «Чарівна зернина» О. Куішича та «Лєйзер дер Брейзер» Б. Гутянського, за які театру присудили першу премію.

У роки німецько-радянської війни (1941—45) установа не діяла.

Роботу Київського лялькового театру відновлено по війні (1945). Спочатку колектив працював під назвою Київський обласний театр ляльок, потім театр було перейменовано на Центральний республіканський театр ляльок (до речі, дотепер деякі кияни старших поколінь називають цей театр «республіканським»).

У ці роки театр очолила М. І. Тобілевич (дочка І. К. Карпенко-Карого). Успіхи з відродження театру ляльок у Києві підтверджує отримання 1946 року І Премії на Всеукраїнському огляді театрів ляльок, на якому київські лялькарі презентували виставу «Вовк та семеро козенят» (постановник Я. Жовинський).

Театр діяв у будинку колишньої кенаси по вулиці Ярославів Вал, 7 до 1955 року.

У цей час (1950-і роки) тут було поставлено багато цікавих вистав талановитими режисерами З. Пігулович, Л. Зарубіним, Я. Жовинським, О. Іщенком, О. Сумароковим. Згодом у репертуарі театру з’являється вистава для дорослих «Божественна комедія» І. Штока за Данте, постановку якої здійснив режисер М. Рудін у співпраці з художником Р. Марголіною та композитором В. Шкаповим.

Від 1955 року (і до 1997-го) Київський ляльковий театр працював знову в колишній культовій споруді — в приміщенні Синагоги Бродського по вулиці Шота Руставелі, 13 (збудовано 1897 року у псевдомавританському стилі; реконструйовано 1974—75 роки).

Актори та працівники театру й досі з теплотою згадують часи діяльності «на Руставелі». Це зрозуміло і природно, оскільки саме на той період припадав розквіт закладу.

Від 1960-х років художнє керівництво театру здійснював учень професора Корольова М. М. заслужений артист України Ю. І. Сікало. За його ініціативою при театрі було відкрито студію з підготовки акторів-лялькарів, а при Київському коледжі естрадно-циркового мистецтва — спецкурси «Актор з лялькою на естраді» та «Актор театру ляльок».

У 1960—1990-і роки завдяки плідній співпраці театру з вітчизняними драматургами в репертуарі з’являються вистави «Барвінок» Б. Чалого, «Наш веселий Колобок», «Котигорошко» та «Женчик-Бренчик» Г. Усача, «Давня легенда» П. Висоцького, «Пригоди козака Голоти» та «Яви нам ангелів твоїх» Н. Шейко-Мєдвєдєвої, «За Синім Птахом» та «Мишкові пригоди» Ю. Чеповецького, «Закоханий принц» В. Данилевич, «Чарівна рукавичка» І. та Я. Златопольських, «Пригода Дідуся Мороза» та «Новорічний сюрприз Кролика Квікі» М. Петренка, «Новорічна чудасія» та «Пригоди Світлофора Світлофоровича» В. Нестайка. Театр плідно працював з відомими українськими композиторами заслуженим діячем України І. Карабицем, народним артистом України І. Шамо, народним артистом України А. Філіпенко, В. Шаповаленко, Л. Маркеловим, Ш. Мешко, заслуженим діячем мистецтв України В. Гомолякою. Вже чимало років плідну співпрацю з колективом театру здійснюють композитори — народний артист України М. Чембержі та лауреат багатьох театральних премій «Пектораль» заслужений діяч мистецтв України Ю. Шевченко.

У 1995 році Київський театр ляльок удостоєно Міжнародної премії «Дружба», а від 1997 року київські лялькарі опинилися фактично на вулиці — згідно з Указом Президента України про повернення релігійним громадам культових будинків, що належали їм (1992) єврейська громада міста почала домагатися повернення Синагоги Бродського, де містився театр, і після численних звернень, клопотань Всеукраїнського єврейського конгресу та його голови Вадима Рабиновича таки домоглася свого.

Після цього театр вісім років не мав стаціонарного приміщення. Творчий колектив орендував зали в школах, дитячих садочках, наймав малу залу Національної філармонії, актові зали Будинку культури МВС та Будинку профспілок.

Лише по часі на проблеми Київського театру ляльок міська влада звернула увагу, і першу половину 2000-х років тривало інтенсивне зведення нової будівлі театру.

30 жовтня 2002 року рішенням Колегії Міністерства культури й мистецтв України за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва театру надано звання академічного, і відтепер він має назву Київський державний академічний театр ляльок.

19 грудня 2005 року відбулася церемонія урочистого відкриття нової будівлі Київського академічного Театру ляльок. Відкривав новозбудований Київський театр ляльок особисто Президент України Віктор Ющенко. Київський академічний театр ляльок, розташувався за новою адресою по вул. Грушевського, 1-а.

Театр було зведено на місці аварійного бетонного кінотеатру «Дніпро», який знаходився на території сучасного Хрещатого парку, закладеного у 41–43-х роках XVIII століття.

Зведення театру стало подією не тільки для лялькарів, але й для всіх театралів і мешканців столиці. Дійсно, на той час вперше за останні 100 років театральний колектив столиці одержав не будівлю старого клубу, складу або школи – так званого вторинного об’єкта нерухомості, а збудоване,  нове приміщення для театрального закладу.

Проектуючи та зводячи нову будівлю театру, народний архітектор України, доктор архітектури Ю. Білоконь підкреслював: «Київський театр ляльок (ми вже звикли іменувати його Палацом казки) спроектовано у стилі «Київська архітектура». Еталоном слугували Замок Річарда, башти Арсеналу. Водночас Палац театру не мав дисонувати з прилеглими історичними будівлями різних стилів – парламентською бібліотекою, філармонією.

Споруда театру має образ казкового палацу як зовні, так і в інтер’єрі, крім того, територія, прилегла до будівлі, також оформлена як справжнє дитяче казкове містечко (скульптури персонажів казок, фонтан, лавки для відпочинку, квіткові клумби тощо).

Театр має дві зали для вистав на 300 та 110 місць. Всі глядацькі та сценічні приміщення оснащені на сучасному технічному рівні.

Усередині є дитяче кафе на 70 місць та сюрприз театру – музей антикварних ляльок. Там дітям дозволять подивитися і навіть обережно доторкнутися до маріонеток усіх часів і народів. До речі, всі актори лялькового театру працюють в колективі з моменту створення театру. Періодично їх реставрують, когось додають, але головний склад залишається практично незмінним багато років.

На другому поверсі лялькового замку — «наземному» — оселилися дивовижні метелики, тигри та дракони. А вже третій поверх — справжнє щастя для дітлахів із-за кожного кута виглядають чарівні принци, герої казок та мультфільмів.

У 1986—2015 роках директором і художнім керівником театру був заслужений працівник культури України (1993) Микола Іванович Петренко. Наразі директор -художній керівник Чернікова Ірина Олександрівна. Головним режисером театру у 1980—2017 роках був народний артист України (1972), заслужений діяч культури Польщі (1976) Юрій Іванович Сікало Режисер театру Ігор Федірко. (2017 – дотепер) Головний художник — Микола Данько.

Репертуарна афіша театру налічує понад 40 вітчизняних та зарубіжних вистав, як для дітей, так і дорослих.

Київський академічний театр ляльок представляв Україну на престижних міжнародних театральних форумах і фестивалях в Австрії, США, Перу, Канаді, Словаччині, Японії, Південній Кореї, Польщі, Болгарії, Білорусі та Росії.

За ініціативою Київського академічного театру ляльок від 1991 року в Києві проводяться Міжнародний фестиваль театрів ляльок. У цих фестивалях брали участь провідні театри ляльок з Бельгії, Австрії, Канади, Словаччини, Фінляндії, Японії, Китаю, Швеції, Швейцарії, Німеччини, Росії, Болгарії, Молдови, Туреччини та інших країн.

Театр є колективним членом Міжнародної асоціації діячів театрів ляльок «УНІМА» (UNIMA).

Сьогодні це неперевершений «казковий» замок, що височіє на історичних пагорбах над славнозвісним Дніпром. Вже багато років цей новий палац радо відкриває свої двері глядачам. Театр та його рідне місто є нероздільними. Театр неможливий без його глядачів – багатьох поколінь киян.

Сайт театру – akadempuppet.kiev.ua