Маргарита Криницина: та сама Проня Прокопівна
З історії видатних киян – Криницина Маргарита Василівна.
Маргарита Василівна Криницина (7 жовтня 1932, Нова Ляля, Свердловська область, Російська РФСР — 10 жовтня 2005, Київ, Україна) — українська і радянська акторка.
Маргарита Криницина народилася 7 жовтня 1932 року в Новій Лялі Уральської області (нині – Свердловська область). Батько працював в органах МВС. Мати працювала на заводі. У сім’ї було троє дітей. У якийсь момент сімейне життя її батьків розладналося – батько зустрів іншу жінку, закохався і пішов до неї. Маргарита Василівна згадувала:
“Та, інша, була дуже красива. На жаль, матусі в цьому плані до суперниці було далеко. Мама страшно ревнувала, мучилася, страждала”.
Потім мати поїхала на Урал. А Маргарита та ще двоє дітей залишилися з батьком. Перш за все з матеріальних мотивів – батько добре заробляв і міг прогодувати всіх дітей. У мачухи дітей не було. Однак Маргариту та інших дітей вона не любила.
“До того ж по натурі виявилася страшною істеричкою. Скільки років я на світі прожила, скільки всього побачила, але більш божевільної особи не зустрічала”, – згадувала Криницина.
Траплялося, що мачуха своїх пасинків сильно била. З матір’ю підтримувала стосунки, вони зрідка бачилися.
“Ми ж потім переїхали в Молдавію, а вона жила у Свердловській області. Це далеко. Пам’ятаю, коли вона їхала назавжди, я, 12-річна, мчала щосили за поїздом, ревіла білугою:” Мамочка, рідна, не кидай, що не їдь!”. І вона плакала. Я ж, не витримавши власної істерики, втратила свідомість прямо на пероні”, – ділилася Криницина.
Єдиною віддушиною для неї була самодіяльність. Бабушкін комедійний талант дістався у спадок Маргариті. Дівчинці подобалося копіювати дорослих, влаштовувати веселі розіграші, любила пародіювати – вчителів, директора. І по закінченню 10-го класу подружки порадили: “Ти така смішна – йди в артистки”. Хоча в дитинстві Криницина мріяла бути юристом. Як сама вона пояснювала це бажання:
«Тому що, коли ми грали з хлопцями, вони ховалися, а я завжди всіх знаходила».
У підсумку вона вирішила стати актрисою. З міста Бєльці в Молдові, куди сім’я потрапила після війни слідом за батьком, Маргарита поїхала підкорювати Москву. Її талант справив велике враження – Криницину зарахували не тільки у Всесоюзний інститут кінематографії, а й у Вахтанговське училище. Але вона вибрала ВДІК, який закінчила в 1955 році. Далі отримала розподіл в Московський театр кіноактора.
З 1959 року постійно жила в Києві. У 1979-1985 роках – актриса Київського театру-студії кіноактора. З 1955 року почала зніматися в кіно, дебютувавши в картинах «Доброго ранку» і «Вольниця».
Всесоюзну популярність отримала після головної ролі в знаменитій комедії «За двома зайцями» режисера Віктора Іванова, в якій вона зіграла Проню Прокопівну Сірко. У Кринициної склалися прекрасні стосунки з Олегом Борисовим (виконавцем головної ролі Свирида Петровича Голохвостова) як на знімальному майданчику комедії «За двома зайцями», так і поза нею: згодом вони довго підтримували відносини, передзвонювалися. Борисов навіть кликав її в Київський Театр російської драми імені Лесі Українки, вважаючи, що там немає гострохарактерних актрис. Але Криницину не взяли, сказавши, що вдіківців не беруть.
На долю актриси її зоряна роль позначилася неоднозначно. Сама Маргарита Криницина говорила:
“Знаменитою я не прокинулася, навпаки пригніченою. Дочка сказала: “Мамо, ти така страшна!”, чоловік обурювався: “Це треба було себе так знівечити!”, і намагався більше цей фільм не дивитися”.
Крім того, за нею закріпилося амплуа характерної комедійної актриси.
“Приклеївши ярлик “комедійної актриси”, мені ніби винесли вирок”, – нарікала Криницина.
Пізніше вона виконала лише одну головну роль в кіно – Олександру Безродню в історико-соціальній драмі «Передвіщаючи перемогу». Фільм про перший ударний недільник в травні 1921 року.
Зіграла багато ролей в кіно, проте в основному це були характерні персонажі другого плану або епізоду. Серед найбільш пам’ятних робіт Маргарити Кринициної – фільми «Весілля в Малинівці» (Руда), «Сади Семіраміди» (Клавдія), «Інспектор карного розшуку» (Катерина Федорівна), «Бумбараш» (Серафима), «Будні карного розшуку» (Курбатова), «Дні Турбіних» (Ванда, дружина Лисовича), «Дачна поїздка сержанта Цибулі» (тітка Єфросинія), «Миргород та його мешканці» (Горпина), «Зелений фургон» (конвоїр), «До розслідування приступити» (Бєлова), «Імітатор» (голова художньої ради), «Повернення “Броненосця”» (чоловікоподібна).
Однією з кращих театральних робіт актриси стала вистава “Жінка з квіткою і вікнами на північ” в Театрі-студії кіноактора в Києві. Роль Аеліти мала величезний успіх у глядачів, про неї багато писали критики.
Криницина ще в інституті вийшла заміж. Чоловік – Євген Федорович Онопрієнко (1925-1997), радянський і український кіносценарист, кінодраматург, заслужений діяч мистецтв УРСР, працював з Леонідом Биковим над картиною «В бій ідуть одні «старики». Одружилися, коли Криницина вчилася на четвертому курсі. У шлюбі народилася дочка – Алла Євгенівна Суріна (Криницина) (нар. 23 квітня 1956 Кишиневі), російський кінорежисер і сценарист.
У 1978 році саме чоловік наполіг на затвердження Маргарити як виконавиці однієї з головних ролей в картині «Передвіщаючи перемогу», знятої за його сценарієм. Криницина знімалася також у стрічках «Великі клопоти через маленького хлопчика» і «Якщо ворог не здається», в яких сюжет і діалоги склав чоловік.
Дочка, Алла, яка пішла по стопах батька, також займала мати в картинах за своїми сценаріями («Ми веселі, щасливі, талановиті» і «1000 доларів в одну сторону»).
Однак в цілому особисте життя Кринициної затьмарювала творча незатребуваність. Актриса лаялася з чоловіком через те, що її фільмографія поповнюється рідко, і навіть намагалася отруїтися ацетоном.
Не кожен актор може похвалитися спільним фото з пам’ятником своєму персонажу. 23 серпня 1999 року, біля Андріївської церкви був встановлений пам’ятник «За двома зайцями», під час відкриття якого була присутня Маргарита Василівна.
Після смерті чоловіка у 1997 році близько семи років жила разом з сестрою Людмилою Василівною. За рік до смерті акторки вони посварилися і роз’їхалися. Вона жила одна, з домробітницею в невеликій квартирі панельного будинку, на останньому сімнадцятому поверсі. В останні роки Маргарита Криницина тяжко хворіла, майже не вставала, ходити не могла. У свій час пересувалася за допомогою палички, а потім ноги зовсім відмовили. У Маргарити Василівни був діабет. Пішла з життя 10 жовтня 2005 року. Її дочка розповідала:
“У неділю почала підніматися температура. Я «швидку» викликала, питаю: «Колоти інсулін?». Кажуть: «Ні, вже не треба…»… Лікарі зробили їй якісь процедури, уколи, щоб збити температуру. Але вже нічого не допомагало. І таблетки вона не могла приймати. Ближче до вечора температура почала зростати – 38 градусів, 38,5, 39. О десятій годині вечора у мами почалася агонія, а в 0.15 вона померла… Написали, що у неї була ішемічна хвороба серця. Важко щось сказати. Адже у мами почалася гангрена здорової ноги. вона вже на неї не спиралася, закупорилися судини. Плюс підвищений рівень холестерину. Мама практично не рухалася. Потім влітку вона сіла на якусь дієту, може, це спровокувало загострення”.
Маргарита Василівна похована на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).
За рік до смерті з Маргаритою Василівною зустрілася Примадонна російської естради, яка приїхала до Києва зніматися у рімейку фільму «За двома зайцями». Виявилося, що Криницина й Алла Пугачова майже родички: дівочі прізвища матерів артисток збігалися, і обидві Одегові були родом з Уралу.
Розчулена співачка подарувала легендарній Проні Прокопівні кольє зі смарагдами й топазами за $18 тис. Маргарита Василівна боялася зберігати коштовність в будинку і здала прикрасу назад в ювелірний магазин. Частина виручених грошей пішла на надгробний пам’ятник Кринициної.
Народна артистка України (з 1996 року). Лауреат Державної премії України імені А.П. Довженка (1999; за роль Проні Прокопівни у х/ф «За двома зайцями»). Лауреат Спеціального Призу кінофестивалю «Стожари» за внесок в українське кіно (1999). Кавалер ордена княгині Ольги III ступеня за вагомий особистий внесок у розвиток національного кіномистецтва, творчі здобутки й високий професіоналізм (2002).
28 березня 2017 року, на будинку по вул. Амвросія Бучми, 8, були відкриті меморіальні дошки народним артистам України Маргариті Кринициній і Бориславу Брондукову (Брондуков проживав в цьому будинку з 1970 по 1985 рік, а Криницина з 1970 по 2005 рік).
