Квітень у київській історії
Календар історії Києва
Квітень
1 квітня 1886 року, у Києві була введена в дію перша телефонна станція на 100 номерів
На початку 1885 року в офісі поштової контори на Хрещатику на другому поверсі виділили невелике (64 кв. метри) приміщення для телефонної станції. Тут розмістилися два комутатори по 50 номерів кожен.
Тоді наявність у банку, конторі чи ресторані телефону вважалося ознакою його респектабельності. Невипадково київський телефонний номер «1» вирвав у конкурентів Бернард Семадені, власник кондитерської навпроти міської Думи. А через деякий час загальна кількість абонентів у місті досягла 63. Одночасно було відкрито шість «говорильних” пунктів, причому найпершим з них традиційно вважається той, що був встановлений у ресторані на Думській площі (нині Майдан Незалежності).
На фото – Будинок поштово-телеграфної контори на Хрещатику, де розташувалась перша телефонна станція.
1 квітня 1887 року, народився Іван Кавалерідзе
Кавалерідзе Іван Петрович – український радянський скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно; член Спілки радянських художників України з 1944 року та Спілки кінематографістів Української РСР з 1958 року. Народний артист Української РСР з 1969 року.
Навчався у Київському художньому училищі, у Петербурзькій Академії мистецтв (1909—1910), у майстерні скульптора Аронсона у Парижі.
У 1911-1915 р.р. працював скульптором та художником-оформителем російської кінофірми «Тімман і Рейнгард».
Під час віроломного нападу фашистської Німеччини на СРСР був на зйомках фільму в Західній Україні і змушений був повернутися до вже окупованого німцями Києва, де працював в управі начальником відділу культури. Після війни театральна творчість Кавалерідзе опинилась під негласною забороною у Києві.
Скульптурні роботи: Пам’ятник княгині Ользі у Києві (знищений у 1919 році, відновлений у 1996 році); Пам’ятний знак біля Софійського собору на честь відкриття першої на Русі бібліотеки Ярославом Мудрим; Пам’ятники Григорію Сковороді у Києві на Контрактовій площі (1977),
Фільмографія:
1929 – «Злива»;
1930 – “Перекоп”;
1933 – “Коліївщина”;
1936 – “Прометей”;
1937 – “Запорожець за Дунаєм”;
1958 – “Григорій Сковорода”;
1961 – “Гуляча” (за романом Панаса Мирного), в головній ролі Людмила Гурченко;
1936 – “Наталка Полтавка”.
Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
1 квітня 1942 року, нацистами був проведений перепис населення Києва
Згідно з її результатами, станом на 1 квітня 1942 року в Києві проживало 352 139 осіб, тоді як до початку війни — 846 000 осіб (багато людей загинули під час Героїчної оборони Києва, у Бабиному яру, під час голоду 1941-42 років, були страчені або евакуювалися з міста).
На фото – українські поліцаї з колишніх військовополонених підтримують лад у натовпі жінок біля огорожі стадіону «Зеніт» (нині «Старт») на вулиці Лагерній (нині Ростиславська), де у сусідніх казармах на вулиці Гасовій (нині Шолуденка) утримувалися військовополонені. 1941 рік.
1 квітня 2002 року, був відкритий памʼятник Лесю Курбасу
Лесь Курбас – український актор, режисер, основоположник національного модерного театру.
Памʼятник розташований по Прорізній вулиці у сквері поблизу будинку № 8. Неподалік у будівлі, що тепер має № 17, містився Молодий театр, яким Лесь Курбас керував.
Автори — скульптор Микола Рапай та архітектор В’ячеслав Дормидонтов.
Висота скульптури становить 2,10 м, плінта — 0,12 м, постаменту — 0,88 м.
1 квітня 2025 року, Київська міська рада прийняла рішення про заборону зносу цінних історичних будівель старше 100 років в Києві
За відповідне рішення проголосувало 69 з 77 присутніх депутатів, в тому числі й міський голова – Віталій Кличко. Рішення міськради нарешті встановило жорсткі санкції за руйнування або перебудову цінної історичної забудови!
Зокрема, у разі зруйнування історичної садиби – власник буде зобовʼязаний її відбудувати з тих же матеріалів і в такому самому вигляді протягом 2 років. У разі невиконання цієї вимоги – розірвання договору оренди землі та повернення об’єкта у власність громади.
2 квітня 1852 року, засновано Центральний державний історичний архів України
Центральний державний історичний архів України (ЦДІАК України) — центральна архівна установа, що забезпечує зберігання документів Національного архівного фонду, які висвітлюють історію України, одне з найдавніших архівосховищ держави.
Заснований як Київський центральний архів давніх (древніх) актів (КЦАДА) у 1852 році, згідно з указом Сенату від 2 квітня, про організацію центральних архівів для актових книг у Києві, Вітебську та Вільно. Розміщувався в університету Святого Володимира.
В архіві сконцентровано документи, що висвітлюють історію України періоду її входження до складу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (з XIV до кінця XVIII століття), Російської Імперії (з першої половини XVII століття до Лютневої революції 1917 року в Росії). Важливе місце займають фонди установ Гетьманщини (друга половина XVII століття — остання чверть XVIII століття). Розміщувався в університету Святого Володимира.
2 квітня 1905 року, у Києві народився Серж Лифар
Сергій Михайлович Лифар — український артист балету, балетмейстер, теоретик танцю, колекціонер та бібліофіл, відомий як один із найвидатніших танцівників XX століття.
З дитинства Сергій співав у церковному хорі Софійського собору, брав уроки гри на скрипці у професора Воячека, відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії. Але визначальним у його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. Саме її балетна секція стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин майстерності.
Був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За 26 років роботи в Опері виховав одинадцять зірок балету.
Помер 15 грудня 1986 року в Лозанні, похований у Парижі на цвинтарі Сент-Женев’єв де Буа.
Ім’я балетмейстера у Києві носять вулиця та станція швидкісного трамвая.
4 квітня 2007 року, пройшло відкриття хмарочоса “Парус”
Бізнес-центр «Парус» — 33-поверховий бізнес-центр класу «А» в Києві. Будівництво тривало з 2004 до квітня 2007. Найвищий хмарочос України 2005—2008 років.
Висота сягає 133,1 метра (149,5 м з антеною), загальна кількість поверхів становить 33 (включно із двома технічними).
5 квітня 1847 року, при переправі через Дніпро був заарештований Тарас Шевченко
Ні про що не підозрюючи, Тарас Григорович їхав до Києва на це весілля Костомарова. Щоб не затримуватись і не спізнитись, на останній станції він переодягся у фрак і одяг білу краватку. Поголений і урочистий, він збирався відразу після переправи їхати до нареченого. Та тільки пором спинився коло берега, як Шевченка заарештували й повезли до київського губернатора Фундуклея.
На фото – картина “5 квітня 1847 року”, художник О.М. Лопухів, 1964 рік.
6 квітня 1926 року, народився Олександр Бормотов
Бормотов Олександр Тимофійович – український фотограф, фотокореспондент РАТАУ — ТАРС, член Спілки журналістів України та СРСР.
З 1958 живе у Києві. Був прийнятий на роботу в ательє кольорової фотографії по вул. Льва Толстого. З 1963 року працював фотокореспондентом Радіотелеграфної агенції України (РАТАУ). У 1970—1980-ті роки був провідним фоторепортером у Києві та Україні.
Завдяки Бормотову залишилося багато унікальних фотографій із життя столиці України 1950—1990 років.
Олександр Бормотов — автор портрета Дмитра Шостаковича в Київському оперному театрі, знімків англійської принцеси Анни у 1970-х років у Києві на Чемпіонаті з кінного спорту, Сальвадора Альєнде, Індіри Ганді, Броза Тіто, Річарда Ніксона, короля та королеви Швеції, численних фотографій зірок російської та української опери та балету, естради, знаменитих спортсменів та артистів, які перебували у Києві з візитом.
Помер 1 січня 2001 року в Києві, похований на Лісовому цвинтарі.
6 квітня 1959 року, народився Віктор Сарайкін
Сарайкін Віктор Вікторович – український актор, заслужений артист України (1995), народний артист України (2006). Член Національної спілки кінематографістів України.
Закінчив ГІТІС (майстерня О.П. Табакова, 1980). У 1980-1995 pp. – актор Київського державного академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра. З 1995 року – актор Київського Національного академічного театру драми імені Лесі Українки.
Вистави:
“У полоні пристрастей” (“Кам’яний володар”) – Дон Жуан;
«Дон Кіхот. 1938» – Сансон Карраско;
“Справжній чоловік на початку тисячоліття…” – Фернандо Крапп;
«Пізанська вежа» – Чоловік;
“Школа скандалу” – Джозеф Серфес;
«Трохи мерехтить примарна сцена… (Ювілей. Ювілей? Ювілей!)» (2011);
«Вовки та вівці» (2003);
«Хто вбив Емілію Галотті?..» (2002);
«Долетимо до Мілана» (2001);
«Кішка на розжареному даху» (1998);
«Кохання студента» (1996) та ін.
У кіно зіграв понад 90 ролей.
6 квітня 1970 року, народилася Ірина Білик
Білик Ірина Миколаївна – українська співачка та композиторка, заслужена (1996) та народна артистка України (2008), кавалер Ордену Княгині Ольги ІІІ ступеня (2020).
Білик називають «українською Мадонною» через велику кількість хітів у 1990-х, частим змінам іміджу та впливу на український шоу-бізнес. За свою карʼєру випустила 12 студійних альбомів і 48 синглів. Найкраща співачка двадцятиріччя за версією премії YUNA (2012).
У п’ятирічному віці почала займатися танцями. О шостій стала солісткою дитячого ансамблю «Сонечко». Закінчила музичну школу, навчалася у театральній студії.
1989 року Ірина Білик студентка Київського державного музичного училища ім. Р. Глієра, спеціалізація – естрадний вокал. Цього року вона бере участь у фестивалі «Червона Рута».
Через рік Іра з музикантами гурту «Аякс» — Юрієм Нікітіним, Георгієм Учайкіним та Жаном Болотовим створюють гурт під назвою «Цей дощ надовго».
Восени 1995 року відбувся перший концертний тур Ірини Білик “Нова”.
8 квітня 1930 року, відбулася прем’єра фільму “Земля”
«Земля» — український радянський художній німий фільм. Третій фільм української трилогії Олександра Довженка: («Звенигора», «Арсенал», «Земля»). Прем’єра фільму відбулася у Києві. Двічі був реставрований: у 1971 в Росії та в 2012 в Україні. Має декілька варіантів музичного супроводу.
Фільм зображає перші роки колективізації в Українській РСР, змальовуючи їх крізь конфлікт колгоспників і куркулів. Водночас Довженко наділив «Землю» символізмом містичного зв’язку українського народу зі своєю землею, стверджував про розрив людини й природи внаслідок колективізації.
У СРСР «Земля» зазнала осуду за недостатню комуністичну ідеологічність і натуралізм, симпатії противникам колективізації, внаслідок чого фільм зняли з прокату вже за кілька днів після прем’єри.
Займає 2-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. Входить до скарбниці світового кіномистецтва, ставши найкращим фільмом всіх часів та народів (у числі інших дванадцяти).
8 квітня 1938 року, народився Юлій Синькевич
Синькевич Юлій Львович – скульптор.
Народився у Києві, закінчив Київський державний художній інститут. Однією з перших і найвідоміших у світі робіт був монумент Тарасу Григоровичу Шевченку (м. Москва).
Монументальні роботи Синькевича встановлені в багатьох містах України, містах колишнього СРСР, країнах Європи, Азії та Америки.
Роботи Синькевича зберігаються в багатьох музеях та приватних колекціях. Останніми роботами скульптора стали: Національний історико-меморіальний заповідник «Биковнянські могили» (Київ, Україна), найвищий в світі Меморіальний знак «Тризуб» (гора Говерла), «Оранта» (Київ, Україна), бюст В. Лобановського (2015, Київ, Україна) та багато інших.
Помер 23 вересня 2019 року.
8 квітня 1941 року, у приміщенні Маріїнського палацу відкрився Центральний державний музей Тараса Шевченка
У 1939 році до 125-річчя від дня народження у Києві в будинку АН УРСР було організовано Республіканську ювілейну Шевченківську виставку.
20 вересня 1940 року Рада Народних Комісарів УРСР прийняла ухвалу організувати в Києві на базі Республіканської ювілейної Шевченківської виставки Центральний державний музей Т.Г.Шевченка, зосередивши тут усі оригінальні матеріали, пов’язані із життям та творчістю Т.Г.Шевченка. Згідно з постановою, всі матеріали з виставки, представлені різними музеями та установами, були закріплені за музеєм. Було зібрано близько 10 000 експонатів.
Діяльність музею було припинено у зв’язку з початком війни. Тільки найцінніші експонати перед німецькою окупацією вдалося евакуювати до Новосибірська (повернулися в Україну 1944 року).
24 квітня 1949 року після тривалої перерви було відкрито музей у будівлі, виділеній урядом на бульварі Шевченка, 12.
9 квітня 1919 року, у Києві почалося Куренівське повстання
Це була спроба захоплення міста селянськими повстанськими загонами на чолі з отаманом Ільком Струком, що тривала два дні.
Саме у цей день на Куренівці з’явилися озброєні роз’їзди повстанців, на околицях Києва почалися стихійні мітинґи. По місту селяни розносили та розклеювали листівки із закликом до повстання, різали телефонні дроти, здійснили напад на міський банк і телеграф…
Куренівське повстання було придушене частинами Червоної армії. Загальна кількість повстанців становила, за радянськими джерелами, 3 тис., український історик С. Білокінь подає цифру «до 500 душ».
У радянських історично-довідкових джерелах ця подія трактувалась як Куренівський заколот.
10 квітня 1915 року, народився Олександр Малиновський
Малиновський Олександр Іванович – український архітектор, член Спілки архітекторів УРСР з 1941 року.
У 1940 році закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту, навчався у Йосипа Каракиса. Після війни працював у Києві в проєктному інституті «Київпроект».
Основні споруди:
– Післявоєнний ансамбль забудови Хрещатику (1949–1956);
– Житловий будинок по вулиці Хрещатик, 25;
– Пасаж у будинку № 15 по вулиці Хрещатик (1946–1955);
– Будинки № 23 і № 27 по вулиці Хрещатик (1951–1954);
– Будинок Укрпрофради (Майдан Незалежності, 2);
– Будинок Київради (Хрещатик, 36, 1952–1957);
– Будинок Річкового училища (вулиця Фрунзе, 9, 1951–1953);
– Аеропорт «Бориспіль»;
– Станція метро «Шулявська» (1963);
– Пам’ятник закатованим у Дарницькому концтаборі (1968).
Помер у Києві 19 серпня 1976 року.
10 квітня 1947 року, народився Сергій Бабушкін
Бабушкін Сергій В’ячеславович – український архітектор, заслужений архітектор України, професор Міжнародної академії архітектури, головний архітектор Києва (1996—2003). Лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2003).
З 1984 до 1990 року — начальник інженерного управління Головного управління «Київпроект». З 1993 по 1996 рік – керівник творчої архітектурної майстерні «С. Бабушкін». У 1996-2003 pp. – Головний архітектор Києва, начальник Головного управління містобудування та архітектури Києва. В даний час – творчий керівник ТОВ «Архітектурне бюро «С. Бабушкін» та «Архітектурний союз».
Сергій Бабушкін — автор понад 50 реалізованих архітектурних проектів у Києві, серед яких:
Житловий комплекс “Оболонь”;
Торговельний центр «Караван»;
Реконструкція Площі незалежності;
Торговий центр «Глобус» на Майдані незалежності;
Діловий центр “Леонардо”;
Торговий центр “Квадрат” на вул. Білоруській;
Бізнес-центр «Парус» та ін.
11 квітня 1979 року, в автомобільній катастрофі на 46-му кілометрі траси «Мінськ-Київ» трагічно загинув Леонід Биков
Биков повертався своєю машиною з дачі під Києвом. Попереду нього рухався каток для асфальту, і Биков вирішив його об’їхати. Однак, як тільки він почав здійснювати обгін, йому назустріч вискочила вантажівка. Уникнути зіткнення із зустрічною вантажівкою ГАЗ-53 не вдалося.
На момент смерті Бикову було лише 50 років.
Леонід Федорович Биков – улюблений усіма кінорежисер, сценарист, актор. Народний артист Української РСР (1974). Похований у Києві на Байковому цвинтарі.
11 квітня 2019 року, була відкрита 14-та мініскульптурка проекту «Шукай!» – Золоті ворота
Ця скульптура присвячена Золотим воротам – центральній брамі князівського Верхнього міста. Збудовані Ярославом Мудрим в XI ст. Золоті ворота — одна з найдавніших споруд і один з символів міста. Довгий час вони слугували для парадного, церемоніального в’їзду в столицю князів, королів та гетьманів.
Шукати мініскульптурку “Золоті ворота” треба за адресою: вулиця Ярославів Вал, 21/22а.
Авторка проєкту – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Марко Галенко.
Фото – Даша Щастя.
11 квітня 2020 року, була відкрита 25-та мініскульптура проєкту “Шукай” – «Негайна допомога»
Ця скульптура присвячена першій службі київської негайної допомоги, яка відкрилась у місті в 1881 році. Спочатку екіпажі були кінними. Змінивши декілька адрес, служба нарешті розташувалась у власній будівлі на вулиці Рейтарській, 22.
Через пандемію коронавірусу,11 квітня 2020 року, відбулася онлайн презентація скульптурки. У липні місяці вона посіла на своє місце.
Відшукати мініскульптуру «Негайна допомога» можна за адресою: вул. Липинського, 4.
Авторка проєкту – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
12 квітня 1914 року, відчинилися двері нового зоопарку на Берестейському проспекті
Спочатку зоопарк розміщувався на території теперішнього Ботанічного саду ім. академіка О. В. Фоміна. З 1913 р. зоологічний парк був переведений на нову територію де до того був фруктовий сад (Брест-Литовський проспект № 8 (нині Берестейський проспект, 32), де міститься й тепер. Відтоді з’явилася вулиця Зоологічна.
На фото – Київський зоопарк, центральний вхід, 1964 рік.
12 квітня 2018 року, була відкрита 3-я мініскульптура проєкту “Шукай” – Київський торт
Ця скульптура присвячена солодкому сувеніру, який будь-що намагався дістати кожен гість міста та кожен киянин, який їхав в гості або у відрядження. “Київський торт” був ключем, що здатен відкрити двері будь-якого високого кабінету та розтопити навіть крижані серця. Мініскульптуру встановлено на фасаді кондитерської фабрики “Рошен” – колишньої фабрики ім. Карла Маркса, на якій був створений рецепт та вироблялись “Київські торти”.
Спочатку мініскульптуру «Київський торт» на Хрещатику, 29/1 (біля магазину «Рошен»), але в жовтні 2018 року її перенесли до шоколадної фабрики Roshen на проспекті Науки. Отже шукати цю мініскульптуру треба за адресою: проспект Науки, 1.
Авторка проєкту – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Дар’я Вовк.
14 квітня 2012 року, на території НСК «Олімпійський» урочисто відкрито музей ФК “Динамо” (Київ)
У музеї виставлені трофеї, завойовані клубом, представлені унікальні експонати, архівні фотографії тощо. На відкриття музею був присутній легендарний динамівець, володар «Золотого м’яча» 1975 року, тренер Національної збірної України Олег Блохін.
У зборах музею реліквії та документи, пов’язані не лише з історією «Динамо», а й зі становленням київського футболу загалом.
Музей ФК “Динамо” створено на базі експозиції, відкритої наприкінці 1990-х на стадіоні “Динамо” Валерієм Старковим, кандидатом історичних наук, давнім шанувальником знаменитої команди.
15 квітня 1816 року, народився Олександр Беретті
Беретті Олександр Вікентійович – архітектор, син Вікентія Беретті. Яскравий представник класицизму у Києві. Викладав у Київському університеті.
Пік популярності та затребуваності Олександра Беретті припав на 1840—1850 роки. У ці роки завдяки прихильності генерал-губернатора Бібікова Беретті виконав найбільш значущі свої роботи:
– Перша київська гімназія (1850-1852), нині гуманітарний корпус Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка;
– Анатомічний театр (1853), нині Національний музей медицини України (вулиця Богдана Хмельницького, 37);
– Пансіон графині Левашової (1850-і рр.), нині будівля Президії НАН України;
– Реальне училище (1850-ті рр., нині Дитячий музичний театр);
– співавтор проекту Володимирського собору, та багато інших.
Помер 6 червня 1895 року у Києві, похований на Байковому цвинтарі.
15 квітня 1941 року, народився Роман Балаян
Балаян Роман Гургенович – український кінорежисер, сценарист і кінопродюсер вірменського походження. Народний артист України (1997). Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2024). Дійсний член Національної академії мистецтв України. Президент Спілки вірмен України. Постійно живе і працює в Україні.
1969 року закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого. Як кінорежисер, Балаян починав у 1970 році на Київській кіностудії, дебютував у 1973 році, поставивши фільм “Ефект Ромашкіна”.
Режисерські роботи:
1975 – “Каштанка”;
1982 – «Польоти уві сні та наяву»;
1986 – «Зберігай мене, мій талісман» (1986 року – приз «Золоте плато» на кінофестивалі в місті Авеліно (Італія) та головний приз «Золотий тюльпан» у місті Стамбулі (Туреччина));
1987 – “Філер”;
1989 – “Леді Макбет Мценського повіту”;
1995 – “Перше кохання”;
1998 – «Два місяці, три сонця»;
2008 – “Райські птахи”, та ін.
15 квітня 2009 року, було відкрито бронзову скульптурну композицію «Місце зустрічі змінити не можна»
Вона зображує персонажів Гліба Жеглова та Володимира Шарапова з однойменного радянського фільму і розташована біля будівлі МВС України за адресою вул. Академіка Богомольця, 10. Композиція була відкрита на честь 90-річчя карного розшуку і символізує перемогу над злочинністю.
Над скульптурою працювала група художників і скульпторів на чолі з Володимиром Чепеликом.
Пам’ятник збудований на гроші спонсорів – ветеранські організації карного розшуку.
16 квітня 1867 року, була освячена каплиця Святого Миколая
Каплиця була зведена при в’їзді на Миколаївський ланцюговий міст. Вона була першим храмом, який зустрічав на київській землі багаточисленних паломників, які приходили у місто з лівого берега Дніпра.
У 1923 році каплицю було зачинено більшовиками, а у 1926 остаточно знищено.
17 квітня 1075 року, відбулася коронація Ізяслава Ярославича
Ізяслав Ярославич – руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь Київський (1054—1068, 1069—1073, 1077—1078). Князь турівський (1042—1052) і новгородський (1052—1054). Третій син Великого князя Київського Ярослава Мудрого. За батьковим заповітом отримав Київ, а також Новгородську, Турівську і Деревлянську землі. Разом з братами — чернігівським князем Святославом і переяславським князем Всеволодом — утворив тріумвірат, що правив Руссю близько 20 років.
3 жовтня 1078 року відбулася Битва на Ніжатиній ниві, в якій київські війська здобули перемогу. Проте Ізяслав, що бився пішим, отримав смертельне поранення у плече й загинув на місці бою. Після битви тіло покійного князя відправили на човнах до Києва і урочисто поховали у мармуровій раці в Десятинній церкві.
17 квітня 1113 року, почалося Київське повстання
Повстання міських низів Києва, холопів і, можливо, сільського населення Київської землі відбулося 17 квітня — 21 квітня 1113 року, після смерті князя Святополка Ізяславича, що опікувався лихварями та спекулював сіллю. Головним чином постраждали князівські поплічники — тисяцький Путята та соцькі, а також лихварі і купецтво.
Причиною повстання стало підвищення цін на хліб та сіль, голод, зловживання князівської адміністрації, яка спекулювала цими продуктами, та перетворення вільних містян на холопів за борги.
На фото – “Повстання киян”. Картина художника І. Іжакевича, написана 1941 році.
17 квітня 1970 року, відбулося урочисте відкриття Національного палацу мистецтв «Україна»
Національний палац мистецтв «Україна» — найбільша концертно-мистецька установа Києва та України, основне місце проведення концертів та політичних заходів у столиці.
Архітектори проєкту: Є. О. Маринченко, П. Н. Жилицький (лауреати Державної Шевченківської премії 1971 року), І. Г. Вайнер, інженери: П. Булаєвський, В. Сидоренко.
Автор інтер’єрів: архітектор І. Й. Каракіс. Головна проєктна організація — державний проєктний інститут «Київпромбуд».
Розташований у Печерському районі Києва по вул. Великій Васильківській, 103.
З 17 по 23 квітня 2011 року, у Києві у вперше проходив Чемпіонат світу з хокею із шайбою 2011 (дивізіон I)
Чемпіонат світу з хокею із шайбою 2011 (дивізіон I) — спортивне змагання з хокею із шайбою під егідою Міжнародної федерації хокею із шайбою (ІІХФ), яке відбувалось з 17 по 23 квітня 2011 року. Команди-учасниці в цьому турнірі розділені на дві окремі групи. Матчі в групі А проходились з 17 по 23 квітня у Будапешті, Угорщина, а групи B — з 17 по 23 квітня у Києві, Україна.
Києві матчі проходили у реконструйованому Палаці спорту.
Переможці груп, збірні Італії і Казахстану, отримали право у 2012 році грати в елітному дивізіоні чемпіонату світу 2012.
Збірна України, набравши 10 очок, посіла ІІІ місце.
18 квітня 1897 року, народився Мар’ян Крушельницький
Крушельницький Мар’ян Михайлович – український актор, театральний режисер. Народний артист Української РСР (23.11.1939), професор, один із фундаторів українського театру.
Сценічну діяльність розпочав у трупі «Тернопільські театральні вечори» (1916). 1920 року брав участь в організації театру імені І. Франка у Вінниці.
Працював у театрі «Березіль» (з 1924 року – актор, з 1933 року – головний режисер), Українському театрі ім. І. Франка (Київ; з 1952 року – актор, з 1954 року – головний режисер).
Працюючи в Києві, Крушельницький досяг розквіту акторської й режисерської майстерності в ролі Омелька і Борулі в п’єсі «Мартин Боруля» Карпенка-Карого. Падури «Маклена Граса» М. Куліша, та ін. Знімався в кінофільмах «Ягідка кохання», «Кривавий світанок» та інших. З 1952 року і майже до останніх днів працював у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого.
Помер 5 квітня 1963 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
18 квітня 1995 року, столиці України повернули історичний герб
Герб міста Києва – щит, на синьому полі якого зображено Архангела Михаїла у срібному вбранні, підперезаному золотим поясом, пурпуровому плащі та із золотим ореолом навколо голови. У правій руці він тримає вогняний золотий меч-промінь, а в лівій – срібний овальний щит із грецьким хрестом.
Герб міста Києва затверджено Київською міською радою 18 квітня 1995 року (рішення № 57).
19 квітня 1927 року, народилася Людмила Проценко
Проценко Людмила Андріївна – український історик, архівіст, краєзнавець.
1951 року закінчила історико-архівне відділення історико-філософського факультету Київського університету.
Створила понад 80 наукових праць з історії та методики архівної справи. Упорядник збірників архівних документів, картосхеми «Пам’ятки Києва, знищені у ХХ столітті». Стояла біля витоків нового дослідницького напряму історичної науки — некрополістики. Більше трьох десятиліть присвятила вивченню історичного некрополя Києва, створила унікальну картотеку персоналій, похованих на київських теренах від доби Київської Русі до 1986 року (близько 40 тисяч імен).
Автор численних статей у науковій та популярній періодиці, путівників-довідників «Київський некрополь» (1993) та «Лук’янівське цивільне кладовище» (1998).
Померла 7 вересня 2000 року в Києві. Похована на Лук’янівському цивільному кладовищі.
2016 року на честь Людмили Проценко було названо вулицю в Києві.
20 квітня 1870 року, народився Василь Осьмак
Осьмак Василь Олександрович – український вчений і архітектор, професор КПІ і КІБІ (КНУБА), багато проектів якого втілено в Києві, зокрема стадіон Динамо і набережна Дніпра, один із засновників Київського будівельного інституту.
1888 року Василь Осьмак закінчив Другу Київську гімназію. Навчався в університеті Святого Володимира (1888-1890) та Петербурзькому університеті (1890-1895). У 1900-1912 роках працював викладачем, з 1917 – професор Київського політехнічного інституту.
Серед знакових робіт у Києві:
– Приміщення державної бібліотеки на вулиці Володимирській — нині філія Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського (1914—1930);
– Бібліотека Київського університету (1932);
– Будинки Вищих жіночих курсів та Технічного товариства (1911-14; вул. О. Гончара, 55 та 55 б);
– Театр оперети (1901—1902, співавтор Г. М. Антокольський);
– Стадіон «Динамо» (співавтор архітектор В. І. Беспалий);
– Набережна Дніпра (1935—1938), та інші.
Помер 7 січня 1942 року у Києві.
20 квітня 1992 року, було започатковано видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»
«Видавництво Івана Малковича „А-ба-ба-га-ла-ма-га“» — книжкове видавництво, перше приватне дитяче видавництво незалежної України, засноване в Києві 1992 року. З 2008 року друкує книжки для усіх вікових груп. Засновник, директор та головний редактор видавництва — український поет Іван Малкович. Він повністю контролює процес видання кожної книги — від рукопису до поліграфії.
Назва видавництва походить з оповідання Івана Франка «Грицева шкільна наука», в якому діти вчилися читати по складах за фразою: «А-ба-ба-га-ла-ма-га» («а баба галамага», діалектне «галамагати» — «верзти дурниці»).
Видавництво видало понад 100 назв книг загальним накладом понад 4 мільйони примірників.
Сьогодні «А-ба-ба-га-ла-ма-га» — одне з найуспішніших видавництв країни, права на книжки якого придбали видавництва 19 країн світу.
21 квітня 1898 року, у Києві народилася Голда Меїр
Голда Меїр – національна героїня держави Ізраїль – одна з його засновників і п’ятий прем’єр-міністр. У неї не було багатих батьків, проте була мудрість і неймовірна сила характеру. Її називають єврейкою, яка змінила історію.
Голда народилася в центрі Києва на Бессарабці в будинку під № 5 по вулиці Басейній в бідній багатодітній сім’ї теслі.
Початок ХХ століття – був складний час для євреїв. Вони терпіли утиски з боку російської влади. У своїх спогадах вона розповідала: “Ми жили тоді в Києві, в маленькому будинку, на першому поверсі. Добре пам’ятаю розмову про погром, що ось-ось повинен обрушитися на нас”. Саме через погром, відсутність роботи у батька і голод, її сім’я вирушила шукати щастя за океаном, в США.
У Києві майбутній прем’єр Ізраїлю прожила 5 років до 1903 року. У рідному місті Голда більше не була ні разу.
21 квітня 1979 року, відбулася перша премʼєра Театру драми і комедії на лівому березі
Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра — театр у Києві, заснований наприкінці 1970-х років. Театр працює двома мовами — російською і українською (вистава «Брехня» за п’єсою Володимира Винниченка (1992, реж. Олександр Балабан) стала першою українською виставою у російськомовному театрі).
Перші збори трупи театру відбулося 7 вересня 1978 року, а перша прем’єра – 21 квітня 1979 року в приміщенні Республіканського лялькового театру за адресою вул. Шота Руставелі, 13 («Найвища точка – любов» Р. Феденёва).
Сьогодні Театр на лівому березі — це більше 50-ти вистав у репертуарі, щільний графік прем`єр, зіркова трупа найкращих акторів країни і великі плани на майбутнє, які обов’язково будуть втілені в життя.
Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Історія
21 квітня 1982 року, відбулося урочисте відкриття будівлі «Українського Дому»
Модерністська будівля Українського Дому є пам’яткою архітектури. Вона була зведена для музею Леніна.
Будівництво тривало з 1978 по 1982 рік. Над зведенням споруди працювала група архітекторів на чолі з Вадимом Івановичем Гопкалом, Заслуженим архітектором УРСР.
За десять років, зі здобуттям Україною незалежності, передана новій культурній інституції. Український Дім одразу, вже від початку 1990-х, став провідним осередком мистецького життя Києва.
На фото – Мітинг з нагоди відкриття Київської філії Центрального музею В.І.Леніна.
1982 рік, фото з ЦДКФФА України імені Г.С.Пшеничного.
22 квітня 1888 року, народився Микола Грінченко
Грінченко Микола Олексійович – український музикознавець, фольклорист. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). У 1925—1928 роках ректор Музично-драматичного інституту в Києві, професор Київської консерваторії. Автор основоположних праць з історії української музики.
1912 року закінчив Київське музичне училище, 1920 року — Кам’янець-Подільський університет. У 1925-1934 pp. — викладач, згодом — професор історії музики та народної творчості у Київському музично-драматичному інституті імені М.В. Лисенка (1925—1928 рр. — ректор). У 1934-1937 pp. – Професор Київської консерваторії. З 1938 року – науковий співробітник Інституту українського фольклору АН УРСР, з 1942 року – директор.
Микола Грінченко – автор статей, присвячених історії української музики, творчості українських композиторів.
Помер 27 листопада 1942 року під час евакуації в Уфі. 1953 року перепохований у Києві на Байковому цвинтарі.
1961 року в Києві ім’ям М.А. Грінченка було названо вулицю.
22 квітня 1956 року, народилася Наталія Сумська
Сумська Наталя В’ячеславівна – українська акторка та телеведуча.
Провідна акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, Народна артистка України (2000). Володарка кінопремії «Золота дзиґа» за роль ворожки Явдохи у фільмі «Чорний ворон» (2020). Триразова лауреатка театральної премії «Київська пектораль» (2000, 2011, 2015). Лауреатка Шевченківської премії (2008) та Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки (2009).
У 1977 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Працює в театральній компанії “Бенюк і Хостікоєв”.
Окрім роботи в театрі Сумська добре відомо і як актриса серіалів та кіно. Серед відомих фільмів за її участі: “Наталка Полтавка” (1978), “Гори димлять” (1989), “Слуга народу” (2015, 2017), “Сторожова застава” (2017), “Чорний ворон” (2019) та інші.
23 квітня 1966 року, до Києва приїхав перший космонавт світу Юрій Гагарін
Через п’ять років після свого незабутнього польоту Юрій Гагарін в перший і останній раз відвідав Київ.
Він був почесним гостем ХХ з’їзду комсомолу України, який проходив в Жовтневому палаці.
Космонавт № 1 приїхав до нашого міста пізно ввечері 23 квітня 1966 року. Вже на наступний ранок він мав відвідування трикотажної експериментальної фабрики “Киянка”.
З київських підприємств Гагарін в той приїзд побував також на авіазаводі, де зустрічався з Генеральним конструктором Олегом Антоновим.
У Гагаріна була насичена програма знайомства з Києвом. Кияни могли бачити його і в мундирі, і в цивільному костюмі. На білій “Волзі” його возили до історичних старожитностей, в Шевченківський парк і до пам’ятника Пушкіну, до обеліска Вічної Слави та до Палацу піонерів; в Оперному театрі він слухав “Запорожець за Дунаєм”.
23 квітня 1975 року, відбулося відкриття Музею книги та друкарства України
Музей Заснований постановою Ради Міністрів УРСР №137 від 17 березня 1972 року. Розташований на території Національного Києво-Печерського заповідника (Лаври). Головні приміщення закладу розташовані в будівлі друкарського двору (друкарні) Києво-Печерської Лаври, яка заснована в 1615 році.
Засновник друкарського двору – архімандрит Єлисей Плетенецький. У внутрішньому дворику збереглася майстерня-словолітня, також музейне приміщення.
В колекції Музею зібрані скарби книжкової культури українського народу.
24 квітня 1949 року, відбулося відкриття Літературно-художнього музею Т.Г. Шевченка
У 1945 році уряд УРСР ухвалив рішення про об’єднання Центрального державного музею Тараса Шевченка (Київ) та Галереї картин Шевченка (Харків) в єдиний музей. Відкриття музею відбулось за сприяння письменників Миколи Бажана та Павла Тичини, а також зусиллями мистецтвознавця Миколи Мацапури.
Для музею обрали будівлю, розташовану
поряд із Київським державним університетом імені Тараса Шевченка – у маєтку ХІХ століття, що належав (1875-1903) українському цукропромисловцю, мільйонеру та меценату Ніколі Терещенку (бульвар Тараса Шевченка, 12).
У 2001 музей отримав статус національного і відтоді має назву «Національний музей Тараса Шевченка».
25 квітня 1910 року, у Києві поетеса Анна Ахматова звінчалася з Миколою Гумельовим
Вінчання пройшло у Миколаївській церкві на Микільській слобідці (нині в межах Києва).
«25 квітня 1910 року я вийшла заміж за Гумільова, – писала майбутня поетеса. — Вінчалися ми за Дніпром, у сільській церкві. Того ж дня Уточкін летів над Києвом, і я вперше бачила літак. Шаферами були Володимир Ельснер та Аксенов».
Після весілля молодята рушать до Парижа, потім на північ Італії, і Київ у долі тепер уже Ахматової (цей псевдонім утвердився за поетесою в 1910 році) залишиться далеко позаду.
У вересні 1912 року в сім’ї народився син Лев, згодом знаменитий історик і публіцист. Надалі шлюб Гумільова з Ахматовою виявився нещасливим.
Микола Гумільов
Из логова змиева,
Из города Киева,
Я взял не жену, а колдунью.
А думал — забавницу,
Гадал — своенравницу,
Весёлую птицу-певунью.
Покликаешь — морщится,
Обнимешь — топорщится,
А выйдет луна — затомится,
И смотрит, и стонет,
Как будто хоронит
Кого-то, — и хочет топиться.
25 квітня 1917 року, відбулася премʼєра фільму “Процес Бейліса” або “Віра Чеберяк“
«Віра Чеберяк» або “Процес Бейліса”— український художній німий фільм 1917 року режисера Миколи Брешко-Брешковського.
Сенсійну драму» було побудовано на даних реальної справи Бейліса, коли у 1913 року єврея Менахема Менделя Бейліса звинуватили у вбивстві з ритуальною метою християнського хлопчика Андрія Ющинського. Справа набула розголосу не тільки в Києві та Україні, але й за кордоном. Слідство тривало два роки, в підсумку на суді, хоча голоси присяжних розділилися шість проти шести, Бейліса визнали невинним.
Фільм розповідає про підготовку до антиєврейського судового процесу по брехливому звинуваченні Менделя Бейліса у вбивстві хлопчика.
Режисер фильму Микола Брешко-Брешковський написав сценарій згідно даних, отриманих від слідчого справи Красовського і багато у чому повторював сюжет фільму Йосипа Сойфера «Таємниці Києва, або справа Бейліса» (1914).
25 квітня 1953 року, було створено Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони
Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони імені Маршала авіації О. І. Покришкіна, КВІРТУ ППО — вищий військовий навчальний заклад, що існував в Києві з 1953 по 1999 рік.
Навчальний заклад був створений 25 квітня 1953 року і готував інженерні військові кадри в галузі радіолокації. Основні корпуси містилися за адресою: вулиця Юрія Іллєнка, 81, також була навчально-практична база біля села Лютіж.
25 квітня 1967 року, сталася трагедія: з мосту ім. Патона у Дніпро впав автобус
Того дня, водій новенького автобусу марки ЛАЗ-695Е приміського маршруту №41 “Бровари – Палац спорту”, вирішив здійснити обгін. На швидкості зачепившись за бампер трамваю, вилетів на зустрічну смугу, збив перила мосту Патона і впав у Дніпро.
За різними даними у трагедії загинуло від 27 до 54 осіб. Серед загиблих був видатний баскетбольний тренер України Наполеон Каракаш’ян.
Про цю автокатастрофу в радянські часи велено було мовчати. Офіційних повідомлень не було. Влада вдавала, ніби нічого не сталося.
На фото – Міст Патона через Дніпро в Києві, 1960-ті роки, ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного.
25 квітня 2013 року, відкрили парк імені Алієва
Парк імені колишнього президента Азербайджану Гедара Алієва знаходиться біля посольства цієї країни по вулиці Глибочицькій.
Його зводила азербайджанська державна нафтова компанія SOCAR. У парку є пам’ятник Гейдару Алієву. Пам’ятник виконали азербайджанський скульптур Натіг Алієв та український архітектор Володимир Скульський. Постамент пам’ятника виготовлений з граніту, його висота — 1 м 60 см. Сам пам’ятник виконаний у бронзі заввишки 2 м 65 см.
Задня частина парку нагадує стіну фортеці Баку – символ історичної частини міста. Там вона має довжину 600 м і є бакинською пам’яткою архітектури.
Центральна композиція парку – єдина у світі копія килима «Шейх Сафі» – восьмого дива світу. Її виклали зі муранського скла та кераміки. Оригінал знаходиться у лондонському Музеї Вікторії та Альберта вже понад 200 років. Килимовою композицією стікає вода, яка переходить у багатоярусний водоспад.
У парку висаджено магнолії, клени, тиса, айва, барбарис.
26 вітня 1817 року, народився Василь Кокорєв
Кокорєв Василь Олександрович – один з найбагатших російських людей XIX століття, власник величезних
земельних угідь і колосального стану, підприємець і
меценат.
21 червня 1898 р. газета «Киевлянин» писала: «У 1863 році купцем Кокорєвим було пожертвовано місту тисяча рублів на влаштування альтанки на горі св. Володимира. Капітал цей від часу пожертвування досяг суми 3900 руб. із відсотками. На чистий прибуток міське управління ухвалило спорудити дві альтанки, у тому числі одну поставити біля пам’ятника св. Володимира, іншу біля Андріївської церкви.
Обидві альтанки наприкінці минулого року були замовлені варшавській фірмі «Гостинський та Ко». В даний час замовлення це вже виконане і виконуються роботи з встановлення обох альтанок. Альтанки з кованого заліза з витонченим, ажурним різьбленням служитимуть новою прикрасою Києва. Особливо гарні вони з Дніпра. Велика із двох альтанок встановлюється на горі св. Володимира, за чайним павільйоном, на новоспланованому схилі, між середнім майданчиком гори та спуском з боку Михайлівського монастиря».
Ось так 1898 року на дніпровських схилах з’явилися дві ажурні металеві альтанки, названі в народі Кокорєвськими. Одна на Андріївському узвозі, на тій землі, що недовго належала купцеві-меценату, інша — на Володимирській гірці.
Помер Василь Кокорєв у 1889 році.
26 квітня 1885 року, було затверджено статут Київського товариства кінського бігу
Початком Печерського іподрому було затвердженя статуту Київського товариства кінського бігу на чолі з предводителем дворянства Київської губернії Миколою Васильовичем Рєпніним. 5 липня 1885 року отримав дозвіл начальника краю генерал-губернатора Олександра Романовича Дрентельна влаштувати на Печерському плацу дерев’яну альтанку іподрому – так тоді називали трибуни для глядачів.
Подальше облаштування зайняло ще три роки. Нарешті, 26 червня 1889 го на Печерському іподромі відбулися перші перегони. Тоді ж відкрився і тоталізатор – куди ж без нього!
Зареєстровано кінне поле було за адресою вулиця Еспланадна, 3. З назви вулиці видно, що раніше вона була складовою частиною еспланади Печерської цитаделі. До початку 1880-х ця магістраль мала тільки парні номери.
26 квітня 1888 року, розпочалося будівництво будівлі управління Південно-західної залізниці
Роботи зі спорудження цієї величної будівлі, що займає величезний квартал, почалися 26 квітня 1888 року. На об’єкті щодня працювали до тисячі осіб. 19 липня 1889 року відбувся урочистий обряд освячення будівлі, створеної за проєктом архітекторів Олександра фон Гогена та Валер’яна Куликовського.
В середині будівлі налічувалося 194 приміщення, а довжина його коридорів перевищувала понад 1 кілометр. Площа всіх приміщень Управління становила 2248 сажнів² (або 4796,33 м²).
У 1990–2000 роках у будівлі разом з Управлінням Південно-Західної залізниці знаходилася Державна адміністрація залізничного транспорту України.
Завдяки критим переходам, за адресою вул. Лисенка, 6, об’єднано декілька споруд. Увійшовши з вулиці Лисенка, є можливість вийти на вулицю Івана Франка, не виходячи назовні. З центрального входу будівлі сходи прикрашає картинна галерея колишніх начальників залізниці.
26 квітня 1890 року, народився Микола Зеров
Зеров Микола Костянтинович – видатний український поет, літературознавець, перекладач, літературний критик, полеміст, професор, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми та перекладач античної поезії. Брат Михайла та Дмитра Зерова. Представник розстріляного відродження.
По закінченні Зіньківської школи, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров навчався в Охтирській (1900—1903) та Першій київській гімназіях (1903—1908). У 1909—1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
1912 року з’явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада».
1923 року голосно заявила про себе група «неокласиків». У 1924 році була опублікована “Камена” – перша збірка віршів Зерова. 1926 року влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях.
Уночі проти 28 квітня 1935 року Зерова заарештовано під Москвою. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.
Засуджений Військовим трибуналом Київського військового округу до десяти років ув’язнення у виправно-трудових таборах з конфіскацією всього майна, що йому належало.
9 жовтня 1937 року «справа Зерова та ін.» було переглянуто особливою трійкою УНКВС Ленінградської області. Зеров, Пилипович, Вороний, Пилипенко були засуджені до найвищої міри покарання – розстрілу.
Всі вони були страчені 3 листопада 1937 під Медвежьегорском у складі великого етапу, виведеного з Соловецьких островів.
1958 року реабілітований.
Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук’янівському цвинтарі у Києві разом із справжньою могилою його сина — Котика (Костянтина) Зерова.
У Києві є парк імені Миколи Зерова та вулиця Братів Зерових
26 квітня 1913 року, у церкві Миколи Доброго на Подолі в Києві відбулося вінчання Михайла Булгакова з Тетяною Лаппа
З Булгаковим Тетяна познайомилася влітку 1908 року — саратівська гімназистка приїхала до Києва на канікули до своєї тітки — Софії Миколаївни Лаппи. У серпні 1912 року вступила до Києва на історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів (Фребелівського інституту).
У церкві Миколи Доброго Михайло та Тетяна повінчалися 26 квітня 1913 року. Вінчав їх друг родини Булгакових батько Олександр Глаголєв.
Того ж місяця вони винайняли квартиру на Рейтарській, 25.
Тетяна Лаппа у відсутності якихось особливих талантів чи знайомств у літературно-театральних колах, тому, щойно Булгаков відчув себе письменником, він залишив її, одружившись більш цікавою з погляду кола літературних знайомств Л.Е. Білозерський. У квітні 1924 року Лаппа та Булгаков розлучаються.
Лаппа провела з Булгаковим найважчі роки його життя. У смоленській глушині Тетяна не дала чоловікові загинути від морфінізму, у Владикавказі 1920 року виходила Булгакова від тифу, а в Москві провела разом перший, найголодніший рік.
26 квітня 1986 року, сталася аварія на Чорнобильській АЕС
Уночі вибухнув реактор четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції. До Києва від неї — 120 кілометрів.
Ця аварія стала наймасштабнішою в історії атомної енергетики. Радіація поширилась на 200 тисяч квадратних кілометрів. У перші години уряд СРСР намагався приховати катастрофу, і людей почали вивозити тільки через два дні.
Евакуювали населення найближчого до ЧАЕС міста Припʼять та 30-кілометрової зони навколо станції. У підсумку свої домівки полишили понад 115 тисяч людей. Більшість із них переселили до сусідніх районів Київської області, а для працівників станції побудували нове місто — Славутич.
Попри аварію, частково ЧАЕС відновила роботу вже наприкінці 1986 року. Остаточно її закрили лише в грудні 2000-го.
27 квітня 1986 року, через добу після аварії на Чорнобильській АЕС в Києві зіграли Динамо і Спартак
У дні самої катастрофи вище керівництво СРСР вважало за краще приховати факт аварії, недооцінивши всю серйозність події. У довколишніх населених пунктах тривала звичайне життя.
Так і в Києві (по прямій – 94 км від Чорнобиля) на наступний день після трагедії не було ніякої паніки і на принципове протистояння всього радянського футболу «Динамо» – «Спартак» на Республіканському стадіоні (тепер НСК «Олімпійський») був аншлаг – 82 000 уболівальників.
Через добу після аварії на Чорнобильській АЕС в Києві зіграли Динамо і Спартак
27 квітня 2018 року, була відкрита 4-та мініскульптурка проекту “Шукай” – Київське сухе варення
Ця скульптура присвячена традиційним київським ласощам, рецепт яких тривалий час вважався забутим, але зараз він відроджений, і туристи радо купують солодкий сувенір на згадку про наше місто.
Шукати мініскульптурку “Київське сухе варення” треба за адресою: Андріївський узвіз, 2д.
Автор проекту “Шукай – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Марко Галенко.
28 квітня 1633 року, київську метрополію очолив Петро Могила
Київський митрополит з титулом «Екзарх Константинопольського трону” Петро Могила очолював київську метрополію з 1632 року по 1647 рік.
Завдяки працям Могили відновилося православне життя у стародавніх київських храмах, включаючи Софійський собор. За його участю було засновано найбільший в Україні центр освіти – Могилянська академія.
У 1869-1960 роках, у Києві на Печерську була вулиця, названа ім’ям київського митрополита Петро-Могилянська. У цій місцевості в XVII столітті знаходилася його садиба. 1960 року перейменована на вулицю Олександра Копиленка.
28 квітня 1944 року, народився Василь Лопата
Лопата Василь Іванович – український художник і прозаїк. Член Національної спілки художників України (1971), Національної спілки письменників України (2006). Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1993), народний художник України (2001), лауреат літературної премії імені Олеся Гончара (2007), лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки (2008).
Створив портрети князів та малюнки пейзажів перших українських гривень.
1970 року Василь Лопата закінчив Київський художній інститут, де навчався у професора В.І. Касіяна.
У 1970-1972 р.р. працював у творчій майстерні при Академії Мистецтв (педагог М. Дерегус).
У доробку Василя Лопати — близько 700 графічних і малярських робіт, 25 персональних виставок, понад 65 проілюстрованих видань, художнє оформлення української гривні (1996), дипломатичного й українського паспортів. Він залишив і літературний спадок — книжки «Надії й розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), «Десь на дні мого серця» (2001), «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005), «Кажу, як на сповіді» (2011).
Помер Василь Іванович Лопата 18 вересня 2025 року в Сан-Франциско.
29 квітня 1840 року, було наказано у складі київського Університету Святого Володимира відкрити медичний факультет, нині Національний медичний університет імені О.О. Богомольця.
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця – вищий медичний навчальний заклад України, що розташований у м. Києві.
Основу його мала скласти перекладена до Києва Віленська Медико-хірургічна академія. У 1841 році на факультет прийшли перші 29 студентів – до 1917 їх кількість зросла майже в 50 разів. У 1875 році при факультеті відкрилася клініка, у 1888 та 1891 роках. до неї додалися спеціалізовані клініки акушерства та гінекології та дитячих хвороб.
Внаслідок кількох реорганізацій у 1919—1921 роках медичний факультет Київського університету було перетворено на окремий Київський медичний інститут.
У 1946 році інституту було надано ім’я видатного медика академіка О.О. Богомольця .
17 листопада 1995 року указом Президента України університету надано національний статус та його нинішню назву.
Наразі у Національному медичному університеті України навчається близько 10 000 студентів, у тому числі близько 1300 іноземців із 56 країн.
У НМУ працює близько 1200 викладачів.
29 квітня 1954 року, на бульварі Шевченка був відкритий памʼятник Щорсу
Авторами монумента були скульптори Михайло Лисенко, Микола Суходолов, Василь Бородай та архітектори Олександр Власов і Олексій Заваров.
На місці пам’ятника Миколі Щорсу у 1872–1926 роках знаходився пам’ятник Олексію Бобринському — будівничому залізниці у Києві.
Колишній президент України Леонід Кравчук стверджував, що він позував для пам’ятника у 20-річному віці.
9 грудня 2023 року, у рамках декомунізації пам’ятник Миколі Щорсу був демонтований. Перед демонтажем пам’ятник було вилучено з Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення.
Надалі монумент зберігатиметься в Державному музеї авіації України ім. О. К. Антонова.
30 квітня 1930 року, була створена компанія “Київенерго”
Енергетична компанія, що на початку створення була як акціонерне товариство «Київструм» існувала у місті Києві з 1930 по 2018 рік.
Займалася виробництвом та розподілом теплової та електричної енергії по території міста. Енергетичні джерела та розгалужена мережа теплопроводів, кабельних, повітряних ліній електропередачі дозволяли енергокомпанії повністю забезпечувати потреби Києва електричною та до 86% тепловою енергією.
У 2018 році від компанії було спочатку відділено ТЕЦ та теплові мережі в окреме КП «Київтеплоенерго», а пізніше на виконання вимог реформи ринку електричної енергії залишок Київенерго був розділений на ПрАТ ДТЕК Київські електромережі та постачальника ТОВ «Київські енергетичні послуги», що працює під брендом «Yasno».
30 квітня 2020 року, біля Київського зоопарку встановили нового бронзового зубра
В рамках реконструкції зоопарку, скульптури, що стали символом Київського зоопарку, замінили новими.
Першою встановили скульптуру зубра, а левів – 29 травня 2020 року.
Автором первинних фігурних зображень зубра і левів є відомий український скульптор-анімаліст Юрій Рубан (1924-2006). Символічно, що відновлювати первісний вигляд фігур в бронзі довелося дочці скульптора – заслуженому художнику України Олександрі Рубан, а також її чоловікові, народному художнику України Віктору Липівці.
На вході до Київського зоопарку встановили нового бронзового зубра
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО