Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції. Історія
З історії київських пам’ятників – Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції.
Великій Жовтневій соціалістичній революції монумент — монумент, що був розташований на площі Жовтневої революції (тепер Майдан незалежності) з 1977 по 1991 рік.
Пам’ятник був відкритий 22 жовтня 1977 року на честь 60-річчя Жовтневої революції. Його автори: скульптори В. З. Бородай, В. І. Зноба, І. С. Зноба, архітектори А. І. Малиновський, М. М. Сківицький.
Перед пілоном знаходилися чотири бронзові фігури – робочого, працівниці, солдата і матроса (висота кожної статуї 5,25 м). Їхні обличчя напружені, погляд зосереджений, пози висловлюють впевненість у правоті своєї справи. Над ними на тлі пілона у вигляді розгорнутого прапора висотою 18,4 м височіла фігура Володимира Леніна висотою 8,9 м, виконана з червоного граніту. Вся скульптурна група була розміщена на гранітному стилобаті.
Виразність пам’ятника досягалася контрастним поєднанням лаконічності монументальних форм статуї Леніна з реалістичними, чітко змодельованими зображеннями учасників революції.
Висотний перепад рівнів тераси, де розміщувався монумент, було вирішене за допомогою широких гранітних сходів і ступінчастою композиції, що включає газони й каскади водосховищ. Монумент великого розміру вписувався в містобудівний ансамбль центральної площі Києва завдяки врівноваженій пірамідальній композиції.
Встановити на площі пам’ятник засновнику пролетарської держави збиралися ще у 1967 році – в суспільстві тільки трьох фігур. Але, кажуть, тодішній лідер України Петро Шелест раптом зажадав гендерної справедливості. “А чому це біля Леніна троє чоловіків і жодної жінки? – запитав він, подивившись на ескіз. – Вони що, в революції не брали участі?” Авторам довелося грунтовно міняти композицію, в результаті чого монумент з’явився на 10 років пізніше.
Кияни жартома прозвали цю скульптурну групу – “Гулівер у країні ліліпутів”.
У радянські часи тут проходили головні урочистості, покладалися квіти. Але мало хто знав, що під монументом є таємне підземне приміщення. У ньому керівництво УРСР, відстоявши кілька годин на урядовій трибуні під час військового параду або демонстрації трудящих, випивали у вузькому колі з нагоди відповідного державного свята. Потрапити до урядового підземелля можна було тільки з будівлі консерваторії.
У 1977 році, виступаючи на відкритті монумента, тодішній глава УРСР Володимир Щербицький заявив:
“Пройдуть століття, прийдуть нові покоління. І монумент, який ми сьогодні відкрили, буде вічним символом нашої великої революції, символом торжества безсмертних ідей марксизму-ленінізму”.
Пророцтво головного комуніста України не справдилося. Ленін на головній площі країни простояв менш як 14 років.
У 1990-му “вічний символ революції” розмалювали графіті, написами “кат!” та антиурядовими гаслами. У тому ж році біля підніжжя пам’ятника проходила так звана «революція на граніті».
У 1991 році після провалу серпневого путчу і проголошення Україною незалежності, відповідно до рішення Київради, монумент було вирішено знести.
Спочатку була ідея закласти вибухівку в стики гранітних блоків. Тоді один з авторів монумента скульптор Валентин Зноба пояснив, яким чином можна прибрати споруду без вибухівки. І навіть розшукав бригаду монтажників, яка колись збирала монумент – вона і здійснила демонтаж. Спочатку зняли бронзових “ліліпутів”, після чого настала черга і самого Леніна.
12 вересня пам’ятник був демонтований.
У жовтні 1991 року 84 гранітних блоків (кожен важив 12-16 тонн!) перевезли у двір Музею історії Києва, який знаходився у Кловському палаці. Через 7 років, у жовтні 1998 року, їх передали АТ “Укрреставрація” для повторного використання.
В часи президентства Леоніда Кучми на його місці збудували торговельний центр.
Дивним чином гранітні залишки пам’ятника були виявлені у 2012 році, звалені в купу біля дороги в центрі села Хлепча Васильківського району Київської області.
Демонтаж Леніна став знаковою подією для України й фактично відкрив нову сторінку її історії.
