Київський квас. Історія

Згадуючи спекотне дитяче літо в Києві, ніяк не обійтися без квасу.

Дешевий, свіжий і прохолодний, він був незмінним учасником Київських пейзажів.

Якщо у дворі хтось йшов із бідончиком, то всі знали що привезли свіжу бочку і потрібно швидше зайняти чергу за жаданим напоєм. Якщо не було бидончику, використовували трьох літрову банку в сумці. Бочки мали постійну локацію в кожному кварталі. Однією з дитячих забав було перетягування бочки з місця на місце.

У квасний бочки на Нижньому Валу. Фото А. Ранчукова, 1981 р.

З історії.

Звичай київського квасоваріння сходить ще до епохи Київської Русі. У літописній статті за 996 рік можна прочитати, що Володимир Великий після закінчення будівництва Десятинної церкви влаштував в стольному граді пишне святкування на Успіння. При цьому бідним, хворим і немічним щедро і безоплатно роздавали всяку їжу, мед, а також і квас.

Особливою любов’ю до вживання популярного напою відрізнялися ченці численних київських обителей. Тут бочки з квасом стояли в глибоких льохах, і святі отці влітку і взимку припадали до цілющої вологи. Багато обителеї мали власні квасоварні. В архівних документах зустрічаються цікаві відомості на цю тему, пов’язані з Михайлівським Золотоверхим монастирем. З давніх-давен тут варили квас, до якого братія звикла і з задоволенням його пила. Але ось стара квасоварня занепала, і її довелося закрити через протипожежних міркувань. Це викликало масу нарікань, так як, за висловом розповів про це в старому документі ченця, «в монастирі ж без квасу для багатьох життя болісна і томлива». І тодішній настоятель владика Порфирій (Успенський) послухав благання братії. У 1872 році він спорудив нову квасоварню на кам’яному фундаменті. Причому настоятель виявив тонке розуміння технології: в новій споруді двоє людей без особливих зусиль могли варити квас, тоді як в старій для цього були потрібні зусилля чотирьох. «Самі механіки, – захоплено писав той же чернець, – на перший раз не розуміли, все це як зробити, і тоді тільки зрозуміли пристрій, коли кілька разів розповів їм сам Владика, чому дивувалися самі механіки, і дорогу насоси та інше, механізму і премудрості знання самого Владики».

До слова, історична старовинність квасу привела до того, що вже в новий час «істинно російські» елементи, демонструючи свою вірність рідної старовини, воліли його всім іншим напоям. Звідси – крилатий вислів «квасний патріотизм».

Фабрика на Андріївському узвозі.

У позаминулому столітті спраглим киянам було запропоновано так звані штучні мінеральні води, виробництвом яких тут же в місті займалися кілька фірм. Одна з них належала фабриканта Едуарду Неметті. Засноване ним в 1863 році заклад щороку випускало понад 400 тисяч пляшок «мінерашкі», а заодно лимонад і фруктові напої. Корпус і цегляна димова труба фабрики Неметті стояли на розі вулиці Чорна Грязь (Флорівської) і Андріївського узвозу.

Вже на початку ХХ століття це підприємство придбав інший власник, Василь Чепраков. Він вирішив піти давньої традиції і обладнав у фабричному приміщенні квасоварні. Цікаво, що саме в цей час на протилежному боці Андріївського узвозу, в будинку № 13, оселилася родина професора духовної академії Афанасія Булгакова. Виглядав у вікно, його старший син Михайло – майбутній знаменитий письменник – відразу міг бачити приміщення квасоварні і примикає до нього лавку, яка торгує квасом. Цілком можливо, що в спеку сім’я Булгакових теж не цуралася напою, що бадьорить.

Потім, правда, на місці колишньої квасоварні була обладнана швейна фабрика. А тепер її знесли, і в майбутньому цю ділянку Андріївського узвозу пророкують під культурний центр.

Лоток для продажу ситро та квасу на Червоній (Контрактовій) площі. Фото 1920-х рр.

З бочок заводського розливу

Всупереч твердженням поета Маяковського, що трудовий клас заливає Спрага не квасом, пристрасть до цього продукту зберігалося і за радянських часів. Спочатку його виготовляли на невеликих, часом напівкустарних заводиках. Коли Київ став столицею УРСР, розкидані по місту невибагливі лотки для продажу прохолодних напоїв поступилися місцем акуратним кіоскам.

Особливого розмаху виробництво квасу в Києві знайшло після того, як в 1965 році на експериментальному заводі безалкогольних напоїв неподалік від заводу «Більшовик» був пущений квасний цех. Обсяг випуску квасу на цьому підприємстві (нині відомому, як «Росинка») обчислювався мільйонами літрів. На багатьох київських вулицях можна було тоді зустріти спеціальні бочки-цистерни з заводським квасом. Близько них шикувалися черги охочих, які могли відразу ж отримати бажану порцію – «маленьку», тобто чверть літра в склянці за 3 копійки, або «велику» – півлітра в гуртку за 6 копійок. Інші вважали за краще розпивати квас в домашніх умовах, тому заповнювали принесені з собою бідони або трилітрові банки.

У той же час інша фірма – завод солодових екстрактів на вулиці Фрунзе – налагодила виготовлення концентрованого квасу в пляшках. Три чайні ложки такого концентрату, розмішати в склянці газованої води, створювали потрібний ефект. Тепер, правда, цей завод перестав існувати, проте пластикові пляшки з квасом зустрічаються в будь-якому продуктовому супермаркеті.

Бочка з квасом 80-е
Бочка з квасом 90-е

Pin It on Pinterest