Танцюючі мерці та непристойні вивіски: 5 київських легенд і байок

З історії київських легенд  – Чи може принести удачу купюра повішеного, якими цукерками лікували горло, звідки в булочках родзинки та хто ночами танцює в морзі. 

Проект Вікенд повідав п’ять київських легенд і байок – від смішних до похмурих.

Від таргана до родзинок

«Жуліки» – колись відомі київські булочки з родзинками. Звідки вони з’явилися і чому знайшли саме таку назву, точно невідомо. Але є байка, яка дає відповідь на обидва питання, хоча і не претендує на достовірність.

У одного булочника була своя лавка. Його справа процвітала, він обзавівся постійними клієнтами. І ось одного разу до нього прийшов покупець, показав розламану булку, а там – комаха. Булочник швидко зорієнтувався і знайшов вихід з положення: з’їв булку і пояснив тому хто прийшов, що це новий вид випічки – з родзинками. Відразу ж послав помічника купити родзинок, а коли той повернувся, всипав його в готове тісто. Так в Києві з’явилися і «жуліки» – булочки з родзинками.

Весілля в анатомічному театрі

В середині 19 століття в Києві побудували анатомічний театр для медичного факультету університету. У газеті «Киевлянин» 1876 року повідомили про відкриття.

Відставний солдат, служитель театру анатомії, видавав свою дочку заміж. Де зіграти весілля? У нареченого ніби й вдома свого немає, а звичай велить робити це в будинку нареченої. Тому після вінчання молодят привезли в невелику кімнатку при анатомічному театрі – там наречена жила з батьком. Зібралися друзі, розпочалося святкування. Гостям захотілося танцювати. З сусіднього шинку покликали трубача і двох скрипалів. А оскільки в кімнатці не розвернешся, батько повів молодих і гостей в секційну залу. Запалили лампи, заграли музиканти – і почалися танці. Але звуки веселощів долетіли до сонних мешканців навколишніх будинків. Визирають у вікно: серед темного міста світяться добре знайомі вікна залу, де студенти розрізають трупи, звідти доноситься шум, гам, веселощі! На вулиці поруч з анатомічним театром зібрався натовп.

– Там мертвяки встали! – кричить один.

– Встали і танцюють! – додає інший.

– Ні, це чорти! – заперечує хтось із натовпу.

– Так, он і хвіст видно! – підтверджує ще хтось.

У цей час повз театр проїжджав один з викладачів. Він зайшов всередину, чим перервав шлюбний бал. Довго потім ще сміялися студенти-медики над батьком і молодятами.

Анатомічний театр Київського університету Св. Володимира.

Сімейний льодяник

Київ відомий своїми ласощами: тут завжди в пошані були солодощі, шоколад, варення, тістечка та інше. В кінці 19 століття льодяники і цукерки можна було купити в аптеках: ними лікували горло, серце і шлунок. Однією з найпопулярніших була «карамель з грудних трав від кашлю «Кетті Бос». Цукерки продавалися як в звичній в той час в жерстяній коробці, так і в незвичайній упаковці – маленьких шкіряних мішечках.

Згідно з міською легендою, назва ця походить від прізвища творця льодяників майстра Собітека. Якщо прочитати навпаки, виходить «Кетібос».

У закритих навчальних закладах не заохочували поїдання солодкого. Письменниця Наталена Королева згадувала, як в Інститут шляхетних дівчат прибув генерал-губернатор краю Михайло Драгомиров і велів вручити вихованкам по «півфунта добрих шоколадок у гарних бонбоньєрках». Керівниця закладу розгубилася, але він відрізав: «Не по чарці ж горілки їм давати!»

Щасливий рубль від повішеного

На паперових грошах Російської імперії завжди стояли підписи керуючого Державним банком і касиром. Одна з цих підписів стала легендарною серед специфічної групи людей – шулерів і касирів. З 1887 року підписувати купюри в один рубль став касир Сергій Брут. Чому «брутовскій» рубль так цінувався?

Брут був гравцем і в 1914 році повісився, за чутками, чи то через солідного програшу казенних грошей, чи то через божевілля. Перед самогубством він залишив записку, де нібито говорилося: «Там, де може пропасти копійка, може пропасти і мільйон».

Поширене повір’я говорить, що мотузка або річ повішеного приносить удачу. І серед гравців з’явилася легенда, що підписаний Брутом рубль – щасливий. Ходили чутки, що програвшийся картяр поставив на кін залишившийся «брутовскій» рубль і не тільки відігрався, а й виграв пристойно грошей.

Спочатку ця легенда гуляла по Петрограду, а потім дійшла і до Києва. Газети повідомляли, що в місті цим скористалися спритники, які фабрикують «брутовскіе» рублі і продають їх забобонним і азартним людям.

Непристойні вивіски

У 19 столітті в Києві працював трунар Небітов. Майстерні його перебували на Софійській вулиці, і на парканах красувалися величезні чорні вивіски, які пропонували «труни готові і на замовлення». Під час епідемії холери полковник, який жив навпроти контори трунаря, зажадав прибрати «невідповідні» вивіски. Справа дійшла до суду.

Під час засідання Небітову дали слово, і він заявив, що бачив вивіски і правда невідповідні:

– На Хрещатику ковбасник Зонненберг повісив визолочену свинячу голову, а під нею напис – Зонненберг. А при вході в грецьку кухмістеру написано «Тут обідають». При цьому художник зображеними судаками розділив друге слово навпіл – і вийшло щось непристойне.

Кажуть, після цього суддя не міг не виправдати Небітова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest