Зниклий Дарницький шовковий комбінат

З історії втраченого Києва – Дарницький шовковий комбінат.

Плачевною виявилася доля лівобережного гіганта – Дарницького шовкового комбінату. Його історія за часом дещо коротша, ніж біографія «Хімволокна», але на долі багатьох жителів Києва, в першу чергу, дарничан він вплинув не менш.

Знаходився ДШК по вулиці Попудренка, 88/3.

Після закінчення окупації було визнано недоцільним відновлення повністю зруйнованого тонкосуконного комбінату. Практично на його місці в січні 1947 року згідно з наказом Міністра текстильної промисловості Української РСР почалося будівництво Дарницького шовкового комбінату потужністю 1000 ткацьких верстатів з об’ємом виробництва 11,2 мільйона метрів шовкових тканин. І хоча виробничі площі не були готові, вже в листопаді того ж року на будівельний майданчик почали завозити обладнання. Перший верстат спільними зусиллями на аркуші котельного заліза занесли в напівзруйнований гуртожиток “п’ятсот дванадцятого», і відразу ж облаштували там місце для підготовки кадрів. Решту вісім верстатів тимчасово встановили в складських приміщеннях, звідки у березні 1948 року вийшли перші метри дарницького шовку і саржі.

Умови праці на підприємстві були складними, багато працівників жили бідно, тому не дивно, що комбінат до великої радості співробітників першим в районі почав виділення ділянок в суспільстві садівників на Воскресенських садах. Фабричний комітет здійснював контроль освоєння землі, а результати доповідав «широкої громадськості» через внутрішній друкований орган або на відкритих зборах – це було тоді звичайною радянською практикою. Життя кожної сім’ї, первинного «осередку суспільства», була на увазі не тільки у сусідів по комунальній квартирі, але і під контролем товаришів по роботі. При розгляді клопотань про видачу нових ділянок озвучували прізвища тих, у кого земля була недоглянутою, і схвально відгукувалися про господарські таланти працьовитих садівників.

Не варто плутати сучасні дачі з ділянками в садових товариствах 1950-1970 років. Тоді землю площею в 6 соток виділяли працівникам міських підприємств для розведення саду і ведення городництва, щоб допомогти трохи збільшити доходи сімей, які не мали можливості купити в магазинах овочі, фрукти і консервацію. Будівництво будинків на таких ділянках було заборонено, можна було лише спорудити невеликий дерев’яний сарайчик для зберігання інвентарю. Керівництво товариств в особі спеціальних комісій, очолюваних головою, пильно за цим стежило і змушувало зносити зайві метри. Тож не дивно, що і зараз деякі представники старшого покоління по старій пам’яті називають дачні палаци своїх дітей зменшувальним словом «будиночок».

Активна громадська позиція передбачала участь кожного працівника в демонстраціях, суботниках, недільниках, а також зборах і мітингах, рішеннями яких, наприклад, засуджувалася політична лінія ворожих імперіалістичних країн або підтримувалися дії «братніх країн соціалістичного табору», керівники яких частенько навідувалися на зразкові підприємства. Завдяки Дарницькому шовковому комбінату жителі Соцмістечка мало не першими в Україні на власні очі побачили лідера кубинських комуністів Фіделя Кастро в 1963 році. Свій вояж по підприємствах України команданте почав саме з комбінату дарницьких ткачів. Чи то він хотів ознайомитися з передовим досвідом, щоб скористатися ним на Кубі, то чи взагалі хотів переконатися в правильності вибору країни на користь соціалізму. Принаймні, після відвідування ДШК його кортеж рушив у бік мосту Патона тільки після того, як об’їхав навколо Соцмістечка.

Український орнамент, який використовувався при створенні тканин, художники комбінату розшукували у всіх куточках України. Про це свідчать назви продукції: Барвінок і Гуцулка, Конвалія і Червона рута, Марічка і Лісова пісня, Черемшина і Вербічка. Саме на ДШК були замовлені декоративні тканини для готелів «Тарасова гора» в Каневі і «Москва» (тепер «Україна») в Києві. Малюнки для цього замовлення виконали художники А. Ламах, Л. Жоголь, Т. Іванова, Г. Ляхов, М. Бондаренко і Н. Грибанов.

В кінці 1970-х – початку 1980-х років комбінат продовжив розширюватися і реконструюватися, удосконалювалося обладнання, модернізувалися крутильні, снувальні і фарбувально-оздоблювальні машини. За короткий термін був зданий в експлуатацію третій фарбувальний корпус, добудований третій ткацький цех, стали до ладу хімводоочищення та теплопункт. Здавалося, що попереду у ДШК світле майбутнє.

Але в 1991 році радянська влада закінчилася, планова економіка зупинилася, і для Дарницького шовкового комбінату настали чорні дні. У 1990-ті роки комбінат практично припинив роботу, правда, невелике виробництво вдалося відродити в наші дні. На сайті компанії з початку 2016 року постійно оновлюється інформація, тепер профіль її діяльності – друк на тканині в рулонах, друк текстильних шпалер, друк штор, друк панно, друк постільної білизни, нанесення зображень на одяг і деякі інші види діяльності.

Доля території, яка в минулому належала ДШК, традиційна для Києва – значна частина пішла під сучасний торгово-развлекатлельний комплекс «Даринок», а ще один фрагмент став майданчиком арт-заводу «Платформа».

Джерело – zametkin.kiev.ua