Альтанка на верхній терасі Володимирської гірки
З історії київських пам’яток – Альтанка на верхній терасі Володимирської гірки.
На верхній терасі Володимирської Гірки стоїть найстаріша альтанка парку. Її звели ще у 1870 році.
До Другої світової в альтанці стояли плетені з лози крісла. Вона є зразком малої архітектурної форми 2-ї половини XIX століття. З неї відкривається прекрасний вид на Дніпро, Труханів та Рибальський острови, Поділ.
На початку ХХ століття однією з “пам’яток” альтанки був сивочолий старий, за яким можна було звіряти годинник. Протягом десятиліть щодня о другій годині він виходив зі своєї садиби з пасікою і ставком на вулиці Пушкінській, повільно підіймався до Міського театру, звідки довго йшов Володимирською вулицею на Володимирську Гірку. Там сидів у плетеному кріслі альтанки в спогляданні рівно до шести годин, а потім тим же шляхом повертався до себе.
Звали пунктуального київського дивака Іван Нечуй-Левицький.
Відпрацювавши багато років вчителем в провінції, літній письменник повернувся в місто своєї семінарської юності. І через півстоліття після описаних в його “Хмарах” гуляній він знов звернувся до тієї ж теми й створив ліричний нарис, який так і називається “Вечір на Владимирській горі”. Це справжнє признання у любові до окремого київського куточка:
“Тут найбільший виступ Владимирки й найвищий. Звідсіль я окидаю оком усей широкий простір, Поділ, усю рівну, як луки, Оболонь до самих гір села Вишгорода над Дніпром. Яка широчінь! Який простір! Я сягаю оком по тому просторі на захід сонця, оглядаю його, і перед моїми очима темною смугою ніби вирізується на небі півкруг з гір од Андріївської гори до Кирилівського монастиря, а далі знов синіють півкругом гори над Оболонню, закручуються в Вишгороді й достягають до Дніпра в сизій далечі. Сонце низько стоїть на заході між білими й сизими хмарками, червоне, як жар, мов розпечене в жару залізо, без проміння, тільки ніби в сяєві од жару. Небо внизу над лісами делікатно блакитне, а подекуди ніби зелене, лиснюче й прозоре, неначе помальоване скло…”
Під час реконструкції парку в 1980-х роках невеликий пагорб під альтанкою перетворили в круглий в плані стилобат, вимощений уламками гранітних блоків і оперезаний шістьма ступенями. Тоді ж влаштували підпірну стінку, віддаляючи спорудження від схилу, і захищала альтанку від зсуву.
Композиційно альтанка являє собою витягнутий десятигранний намет, який спирається на 14 чавунних колонок, між якими встановлені огорожі. Оформлення колонок витримано в ордерній системі, з псевдоегіпетськіми капітелями. Кожна з колонок має з двох сторін прямокутні вертикальні напливи, ймовірно, призначені для закріплення вставною дерев’яної заскленій рамі. Вгорі колонки з’єднані напівциркульними чавунними перемичками, декорованими в дусі «арабесок». Звис даху прикрашені візерунчастими чавунними підзорами. Так само декорований гребінь даху, обмежений двома тонкими шпилями.
Усередині альтанки стоїть кілька лав, де можна почитати книгу, поговорити з ким-небудь або просто помилуватися красивими видами Києва.
Використані матеріали – Блокнот Киянина, КИЕВФОТО.
