Музей театрального, музичного та кіномистецтва України. Історія
З історії київських музеїв – Державний музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України.
Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, ДМТМКУ — український музей, заснований 1923 року в Києві, містить експонати з історії театру, музики, кіно. Підпорядковується Київській міськдержадміністрації й знаходиться на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
Розташований за адресою – м. Київ, вул. Лаврська, 21, корпус 26. (на території «Києво-Печерської Лаври», біля головного входу).
Музей був заснований 30 січня 1923 року як театральний музей при Мистецькому об’єднанні «Березіль».
Колекція Музею почала створюватися у 1923 році при мистецькому об’єднанні «Березіль», очолюваному славнозвісним реформатором театрального мистецтва Лесем Степановичем Курбасом. Тоді було утворено спеціальну музейну комісію до якої входили актори: Василь Василько (голова комісії і відповідальний керівник майбутнього музею), Л.Гаккебуш (заступник голови), О.Швачка (секретар комісії), М.Савченко, В.Гайворонський і О.Кононенко. Пізніше активну участь у музейній роботі брали актори О.Сердюк, П.Масоха, Д.Демуцький (фотограф, пізніше відомий кінооператор). В.Василько зробив перший внесок до музейного фонду: подарував 800 своїх фотонегативів і світлин, на яких зафіксовано, зокрема, вистави театру Миколи Садовського, що було на той час доволі рідкісним явищем. З перших днів свого існування цей музей передбачався як всеукраїнський. На ідею Л. Курбаса — створити музей, першими відгукнулися славетні актори Марія Заньковецька, Любов Ліницька, Іван Мар’яненко, Амвросій Бучма. Вони першими подарували цінні експонати.
1926 року у зв’язку з переїздом «Березоля» як найкращого театру до Харкова (тодішня столиця України) зібрана музейною комісією колекція була передана під егіду Всеукраїнської академії наук, історико-філологічного відділення, де на її основі був організований Український театральний музей. З того часу він є самостійною організацією. Ініціатором цієї акції і керівником Українського театрального музею став відомий вчений-театрознавець П. І. Рулін. Куратором був призначений відомий мистецтвознавець, академік О.Новицький, який очолював археологічну комісію ВУАН. Тоді ж музей було розміщено на території Києво-Печерської лаври, де організовувалося музейне містечко.
1934 р. заклад було реорганізовано у Державний музей театрального мистецтва УРСР. Передвоєнна колекція мала приблизно шістдесят тисяч експонатів, спеціальна бібліотека — близько дев’яти тисяч томів.
Відразу ж після визволення Києва від фашистських окупантів музей відновив роботу. Довелося докласти багато сил, щоб зібрати, систематизувати колекцію, яка зазнала значних втрат у роки війни, поповнити унікальну бібліотеку. Багато років директором музею був колишній березолець П.Долина. У той час проводилася інтенсивна науково-дослідна і видавнича робота. Було підготовлено два томи епістолярної спадщини корифеїв українського театру, збірки «П. К. Саксаганський», «Вінок спогадів про М.Заньковецьку», «М.Кропивницький», «Українське театрально-декораційне мистецтво», організовано чимало виставок, зокрема до Декади української літератури і мистецтва в Москві 1951 року.
1965 р. — музей отримав назву Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України. За урядовим рішенням 1965 року утворено спочатку відділи музики та кіно, а 1969-го — ще й відділ українських народних музичних інструментів. До його складу на правах меморіальних відділів входили Будинок-музей М. В. Лисенка, Квартира-музей П.Саксаганського (тепер відділи Музею видатних діячів України). З початку 1980-х років відділом є будинок-музей М. К. Заньковецької.
Музей поступово став республіканським методичним центром. З його ініціативи і практичною участю створені експозиції багатьох притеатральних музеїв, меморіальних музеїв, в тому числі два музеї М.Заньковецької (у Києві і селі Заньки), музей І.Карпенка-Карого на хуторі Надія, музей корифеїв у Бобринцях, М.Кропивницького у Кропивницькому, О.Довженка у селі Сосниця, А.Тарасової у Києві та ін.
Важливим етапом в історії музею стала побудова на початку 1980-х років стаціонарної експозиції (у пристосованому приміщенні колишнього лаврського лазарету), яка вперше узагальнила шляхи розвитку театру в Україні від джерел до середини ХХ ст. Керівник роботи — тодішній директор музею В. А. Козієнко, головний експозиціонер-науковець — заступник директора з наукової роботи А. М. Драк. Над її художнім оформленням працювала група художників з Полтавського відділення художнього фонду: головний проектант і художник — В. М. Батурин, художники-виконавці — Б. О. Головко, А. Т. Щербак та інші художники. У 1989 р. створено нову експозицію у відреставрованому будинку М. К. Заньковецької, яка узагальнює життєвий і творчий шлях, відтворює побут зірки української сцени кінця XIX — початку XX століття.
2001 року назву змінено на Музей театрального, музичного та кіномистецтва України.
2009 року музею було передано як філію Музей-квартиру композитора В. Косенка.
Сьогодні до складу постійно діючих експозицій входять також виставки:
- «Людина, яка була Театром», присвячена Лесю Курбасу;
- «Живії струни України» з колекції українських народних музичних інструментів;
- «Жіночий силует» (актриси театру і кіно кінця XIX — початку XX ст.).
Музей театрального, музичного та кіномистецтва України представляє унікальні колекції з історії української культури.
У Музеї зібрана велика і різновидова колекція пам’яток з історії розвитку мистецтв. Колекція постійно поповнюється новими матеріалами, що є ґрунтом для науково-дослідної, науково-консультативної, експозиційно-виставкової роботи, багатим джерелом для популяризації здобутків національного театру, музики та кіно. Містить багату бібліотеку мистецтвознавчої літератури. В музеї значна колекція бандур.
Використані матеріали – Вікіпедія, сайт музею, Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро».
