В’їздні башти стародавнього Подолу

Місця розташування у дерев’яних стінах довкола Київського Подолу XVIІ – першої половини XVIIІ ст. в’їздних башт.

Французький картограф Гійом Л. де Боплан, який у 1640-х рр. відвідав Київ, повідомив, що територія Подолу подібна до трикутника, сторони якого утворюють схил Старокиївської гори, русла Дніпра (на той час – ріки Почайни) та річки Глибочиці. До ХІХ ст. траса Глибочиці дещо відрізнялась від напряму сучасних вулиць Верхній та Нижній вал, під якими у наш час Глибочиця протікає у колекторі. У XVIІ – XVIІІ ст. в районі сучасної Житньоторзької площі Глибочиця утворювала «коліно», відхиляючись на північ.

Із заходу Поділ захищав Київський замок (наприкінці XIV ст. зведений на Замковій горі), зі сходу – русло Почайни, то північна сторона «подільського трикутника» лишалась найменш захищеною і саме там здавна кияни споруджували захисні укріплення, призначені для зупинення ворогів. Протягом XVI – XVII ст. конструкція цих укріплень змінювалась. У 1584 р. мандрівник Мартин Груневег описував міські укріплення як прості дерев’яні хрестовини, встановлені у найвужчому місці долини р.Глибочиці – приблизно на місці сучасної Житньоторзької площі. На початку ХVІІ ст. ці примітивні укріплення замінили на більш надійний дерев’яний палісад.

Гострокіл з невеликою брамою наприкінці XVI ст. було споруджено і у одній з вершин «подільського трикутника» – на місці сучасної Поштової площі, де починалася дорога (узвіз) з Подолу на Печерськ.

У першій половині ХVІІ ст. земляний вал з гостроколом по гребню захищав забудову Подолу з боку Почайни (Дніпра). У 1640-х рр. де Боплан згадував про дерев’яні стіни з баштами довкола Подолу. Під час боїв за Київ у роки Хмельниччини дерев’яні захисні стіни Подолу були зруйновані і у 1680-х – 1690-х рр. київські міщани наново відбудували міські укріплення. Підсумком цих будівельних робіт стало спорудження на земляних валах доволі потужних дерев’яних стін, утворених з окремих зрубів (клітей).

В’їздними баштами Подолу (у яких були влаштовані брами) у XVIІ –XVIIІ ст. були триярусні Хрещатицька (Рождественська), Духівська, Проварська (Броварська, або Спаська) та Притицька, двоярусні Воскресенська, Кожум’яцька та Йорданська (Біскупська). Ці та інші башти позначені на першому відомому плані Києва, створеному у 1695 році. Оскільки усі подільські укріплення протягом свого існування були з дерева, їх час від часу ремонтували та відбудовували.

Кожум’яцька башта перебувала в районі сучасної Житньоторзької площі – на початку дороги, що вела з Подолу до ремісничої Кожум’яцької слободи, з другої половини XVII ст. розташованої у ярах між горами Старокиївською, Замковою, Воловою та Дитинкою.

Місце розташування Йорданської (Біскупської) башти на картах Києва другої половини XVIII ст. позначено приблизно на перетині сучасних вулиць Кирилівської та Ярославської. Поряд цієї башти на Глибочиці був міст (переправа), від якого починався шлях, що вів у північному напрямі: до Плоської слободи (розташованої під г.Щекавицею), Йорданського монастиря (розташованого під г.Юрковицею) і далі – на Вишгород. У першій половині XVII ст. Біскупська башта була в’їздом до Біскупського містечка –частини Подолу, що належала київським католицьким єпископам.

Воскресенська (Бидлогінна) башта розташовувалась на місці переправи через Глибочицю – приблизно на перехресті сучасних вулиць Верхній Вал та Волоської. Ця башта, позначена на кількох планах Києва 1780-х рр., у 1799 р. була розібрана. Біля Воскресенської башти розташовувався міст через Глибочицю, за яким починалась Бидлогінна вулиця (Межигірський шлях), що вела до заміських міщанських городів, нив та сіножатей. Цієї вулицею міщани щодня виганяли худобу на оболонські пасовиська. У другій половині XVIII ст. (коли територія за Глибочицею почала швидко залюднюватись та забудовуватись) цей заміський шлях став Волоською вулицею Подолу (Сучасна Волоська вулиця, що пролягає від вул. Борисоглібської до вул. Оболонської, була прокладена після пожежі на Подолі 1811 року). У XVIIІ ст. від головного ринкового майдану Подолу (сучасної Контрактової площі) до Воскресенської башти вела одна з найбільших подільських вулиць – Воскресенська, що проходила повз Воскресенську церкву. Залишком давньої Воскресенської вулиці є сучасний провулок Хорива.

Притицька башта отримала назву від місця швартування суден – Притики (гавані) на Почайні, приблизно на перетині сучасних вулиць Набережно-Хрещатицької та Хорива

Проварська (Броварська або Спаська) башта стояла. Різні назви башти походять від розташованих поряд неї міського бровару, дерев’яної Спаської церкви та однієї з найбільших вулиць Подолу – Спаської, яка вела з ринку до брами Спаських воріт.

Духівська башта стояла неподалік дерев’яної церкви Святого Духа – приблизно на розі сучасних вулиць Набережно-Хрещатицької та Борисо-Глібської. На плані Києва 1695 р. поряд башти зображено міст, від якого починався шлях до переправи через Почайну і далі – на Труханів острів, де розташовувались міщанські сіножаті, рибні лови та пасовиська.

На плані Києва 1695 р. ліворуч Духівської башти позначено Малу башту з брамою, до якої від Борисо-Глібської церкви веде провулок, вздовж якого тече Борисоглібський ручай. Витоки цього ручаю розташовані біля підніжжя київських пагорбів поблизу Покровської церкви; поряд Малої башти цей ручай впадав у Почайну.

Праворуч Духівської башти на плані Києва 1695 р. позначено ще одну Малу башту з брамою, розташовану неподалік мурованого Іллінського храму. До брами цієї башти повз садибу Києво-Братського монастиря на плані 1695 р. веде велика міська вулиця, що починається від ринкового майдану. Напрям цієї вулиці частково відповідає трасі сучасної вулиці Г.Сковороди.

Брами башт, розташованих на березі Почайни (у XVIII ст. – Дніпра) вели до річкових переправ, до київської гавані та до складських приміщень, у яких київські міщани та купці зберігали товари, що привозились до міста по воді, зокрема будівельну деревину.

Хрещатицька башта стояла в районі сучасної Поштової площі. Там розташовувався в’їзд на Поділ та починалась одна з найбільших міських вулиць – Хрещатицька (Рождественська), яка сполучала Хрещатицьку (Рождественську) та Йорданські башти. Від Хрещатицької брами також починався шлях на Печерськ.

Оскільки жодна з башт Подолу XVII – XVIII ст. до нашого часу не збереглась, про їхній вигляд та конструкцію можна скласти уявлення за зображеннями на плані Києва 1695 р., та за археологічними залишками двох в’їздних башт Старокиївської фортеці, споруджених у той самий час (друга половина XVII ст.), що й подільські башти. Залишки Софійської брами (розташовані під поверхнею ґрунту майже на перехресті вулиць Великої Житомирської та Володимирської) мають вигляд двох паралельних фундаментів, мурованих з бутового каменю та цегли XVII ст. Між цими фундаментами перебували залишки вимостки із дубових колод. Писемне джерело «Розпис Києва» 1682 року зазначає, що Софійська брама мала дерев’яну вежу та підйомний міст через фортечний рів. З двох сторін до башти долучався земляний вал. Зовнішній вхід до баштової брами могли закривати підйомні залізні грати, внутрішній вхід – дерев’яні ворота. Розкриті археологами залишки дерев’яних Печерських воріт (обвуглені колоди, датовані фрагментами керамічних виробів другої половини XVII – першої половини XVIII ст.) у наш час експонуються у підземному переході на Майдані Незалежності.

Джерело – Комунальний заклад “Центр консервації предметів археології”