П’ять вуличних артефактів дореволюційного Києва

Кілька цікавих деталей дореволюційних часів, які збереглися до наших днів.

Київ – дивовижне місто. Можна прожити тут життя, гуляти, жадібно вдивляючись в кожну деталь, але все одно кожен раз знаходити щось нове і цікаве. В поле зору потрапило кілька цікавих деталей дореволюційних часів, які збереглися до наших днів. Ось тільки задуматися, що всі ці невеликі дрібниці пережили революцію, руйнівну окупацію Києва, множинні реконструкції та ремонти …

ТРАНСФОРМАТОРНА БУДКА 1902 РОКУ

З першого погляду нічим не примітне сіре спорудження біля театру ім. І.Франка не викликає особливого інтересу. Придивившись можна знайти пам’ятну табличку з потертим написом, яка повідомляє нам, що вона була встановлена ​​в 2005 році на честь 115 річниці створення міської електромережі. Перші випадки застосування електрики для освітлення відомі в Києві з 1870-х років, коли інженер А.П.Бородин обладнав токарний цех Київських залізничних майстерень чотирма електричними дуговими ліхтарями. З тих пір електромережа в місті почала бурхливо розвиватися.

ЦЕГЛИ ЗАВОДІВ А.ЛУНЬОВА І А. СНІЖКО

Наступну знахідку виявити не так то просто. Шукати варто в арці будинку по вул. Шота Руставелі 17, ближче до кінотеатру “Кінопанорама”. Там на невеликій прибудові видніється дві цеглини з тисненнями прізвищ власників фабрик. Перше клеймо належить заводам купця Афіногена Степановича Луньова, що розташовувалися біля села Мишоловка і Пирогово Київського повіту. Заводи були засновані в 1867р. і 1872р. відповідно, а на початку XX століття першим з них володіли сини А.С.Луньова, Федір і Кузьма. Після 1905р. заводи в списках не значаться. Другий же цегла належить виробництву іншої відомої династії київських купців Сніжко, родоначальником якої з 1862р. був Адам Сніжко. Але на цеглі ми вже бачимо чітку букву “Н”, що означає “Спадкоємці Сніжко”, якими були його сини Флорентин, Олександр, Андрій та Ілля Адамович, мали кілька цегляних заводів поблизу села Нові Петрівці і біля буд. Корчувате (спільно з Є. А.Хлебніковой).

ДОРЕВОЛЮЦІЙНА ПОШТОВА СКРИНЬКА

Таку дрібниця відразу і не помітиш, особливо якщо йдеш по вулиці занурений у власні справи. Ніякої особливої ​​історії за досить пересічний для тих часів річчю не ховається, а ось навколо будинку ходять історії та легенди. Мова про будинок Пушкіна по вулиці Грушевського 14. Свого часу тут жив герой Вітчизняний війни 1812 року, генерал Микола Раєвський, який дружив з великим поетом. Є легенда, що Пушкін гостював у генерала в 1821 році – звідси і народна назва цього особняка “будинок Пушкіна”. Є у києвознавців й інша думка на рахунок цього будинку: тут діяла звичайна казенна аптека.

ЧАВУННИЙ ЛЮК КИЇВСЬКОЇ ТЕЛЕФОННОЇ МЕРЕЖІ

Для того, щоб відшукати наступний дореволюційний експонат доведеться дивитися не вгору, вниз, під ноги. У Києві ще збереглося кілька чавунних люків міської телефонної мережі. Напис на люку “Прав. Телефон'” означає “Урядовий телефон” так як тодішня мережа була побудована виключно за рахунок уряду. На люку також зображено два схрещених апарату Белла і блискавки виходять від них, що символізують зв’язок. Свою історію телефонний зв’язок в Києві починається з 1886 року, тоді на обслуговуванні у міській мережі було близько 100 телефонів, велика частина з яких була встановлена ​​в приватних квартирах. Даний люк швидше за все був встановлений при другій реконструкції мережі під двопровідну систему в 1898-1904гг.

СТАРОВИННІ КОВАНІ ВОРОТА

Вулиця Городецького зберегла чимало красивих будівель, не дарма її прозвали київським Монмартром. Але ще більшою цінністю є окремі елементи, такі як ковані ворота або балкони, що стали справжньою рідкістю для сучасного Києва. В арці будинку номер 13 можна помітити старовинну частину воріт. Цілком ймовірно, що ворота були виготовлені близько 1890х років, коли було зведено цей будинок. Тут розміщувалася знаменита меблева фабрика І.І.Кімаера. У XIX столітті фабрика була однією з найбільшою в царській Росії. Меблями Кімаєра обставляли кращі будинки не тільки Києва, а й Одеси, Петербурга, Варшави. До слова, на фасаді будівлі можна помітити дату 1884 – це дата заснування фабрики, а не спорудження будівлі, адже вулиця, на якій воно знаходиться, була заснована лише в 1895 році. Ще одну цікаву особливість можна помітити на цьому фото, трохи вище арки – маленький отвір з низенькими віконцями. Це колишні хозприміщення бо кімнати, де жила прислуга. Такі кімнати можна зустріти в багатьох київських особняках XIX – початку ХХ століття.

Джерело – MY LOVELY KYIV

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest