Володимирський ринок. Історія
З історії київських ринків – Володимирський ринок.
Володимирський ринок — київський центральний критий ринок, розміщений у Голосіївському районі в центрі столиці на перетині вулиць Антоновича, Німецької та Володимиро-Либідської, за адресою – вулиця Антоновича, 115.
Володимирський ринок налічує більше ніж сторічну історію. Він з’явився в далекому 19 столітті в епоху царського самодержавства, за правління Миколи 2 – імператора Російської імперії. Спочатку знаходився на місці нинішнього Палацу «Україна». Отримав свій розвиток в Радянські часи. Він багато разів перебудовувався, змінюючи зовнішній вигляд і внутрішнє наповнення.

Перші письмові згадки про Володимирський ринок знаходяться серед документів Тимчасового комітету по поліпшенню м.Києва при Київському губернському правлінні, датованих 1834-1842 роками, в яких сухо констатується: «Перенесення Церкви Св. Володимира в район Нова Будова».
Саме з цієї події починається довга історія Володимирського ринку, оскільки й своїм ім’ям, і першим місцем розташування, ринок зобов’язаний саме Володимирській церкві, яка досі знаходиться на його території. Перенесення церкви здійснилося згідно з указом Київського військового губернатора Дмитра Бібікова, під чиїм керівництвом було зведена Київська Ново-Печерська фортеця. Крім церкви, в новий район були переселені багато Печерських сімей. Київський історик Сементовський стверджує, що з 1832 по 1850 роки з Печерського району в район Нова Будова були переселені 800 сімей. Причиною таких дій стало те, що їхні будинки розміщувалися в районі еспланади фортеці. Ця територія була потрібна військовим для спостереження за місцевістю, і при необхідності, для обстрілу наступаючого противника.
У той час район розташовувався між річкою Либідь до самої Черепанової гори. Район Нова Будова не належав Києву. Ця околиця перебувала за межами міста і була необжитою малолюдною територією в низині Старокиївського плато. У Новій Будові розташовувалися одноповерхові будинки, в яких, крім сімей з Печерська, жили сім’ї гарнізонних службовців, дрібних і середніх чиновників. Облаштування району почалося з побудови дороги, розмітки вулиць, відкриття готелів, харчевень, ковальських майстерень. Пожвавила цей район жвава торгівля, яка відбувалася на щотижневому ярмарку біля Володимирської церкви.

Завдяки транспортній розв’язці (Василівський шлях, який значно пізніше модернізувався в Велику Васильківську вулицю), район Нова Будова з’єднував багато довколишніх сіл і міст України з різними районами столиці, тому й жвава торгівля тут виникла невипадково. Йшли роки, і щотижневих ярмарків стало недостатньо для даного району, необхідно було створити місце для постійної торгівлі. А для цього ярмарок мав отримати статус від адміністрації міста. Перші прохання продавців з’являються в архівних документах Київської міської управи, базарне відділення за 1888 рік: «26 серпня 1888 року торговці Володимирській ярмарки прийшли в управу з клопотанням про відкриття Володимирського ринку, на місці мимовільної базарної торгівлі, що проводиться на Великій Васильківській вулиці й біля Церкви Святого князя Володимира». У проханні говорилося, що Володимирський ринок буде корисний місту і жителям Києва”.

Необхідно згадати, що на Великій Васильківській вулиці вже існували два ринки: Бессарабський і Троїцький. Після подачі прохання в Управу торговців Володимирського ярмарку, виникло безліч протестів з боку адміністрацій Бессарабського та Троїцького ринків. Причиною неприязні служило невдоволення, що новоявлений Володимирський ринок, може стати причиною відтоку покупців з діючих ринків. Наслідок цього, у бік Київської Управи посипалися скарги й прохання про недопущення організації нового ринку, про його недоцільність і, навіть шкідливості. Однак представників Володимирського ярмарку це не злякало – після майже піврічного документального протистояння в кінці поточного року Київська Управа прийняла остаточне рішення і видала документи, що підтверджують створення нового Володимирського ринку. Ця подія сталася 8 жовтня 1888 року. Запис про це відзначена в «Справі Київської Міської Управи за 1888-1896 роки».
Після прийняття рішення про відкриття нового ринку діяльність його регламентується: в канцелярії створюються документи по систематизації його функціонування, розподіляється оренда земельних ділянок та торгових місць між продавцями; складаються списки, визначається і збирається в казну орендна плата.
Базар був жвавим торговим центром, на конях, волах, на возах, везли все – м’ясо, молочні продукти, мед, борошно, сіль, овочі, фрукти, худобу, сіно, дрова, вугілля, гас – дійсно, все. Територія ринку була розділена на дві частини. На одній, ближче до Великої Васильківської у два ряди стояли ларьки з м’ясом і ковбасами-субпродуктами. Овочі та фрукти продавалися з возів або столів – відкритих прилавків; квашена капуста й огірки – з великих дерев’яних бочок. На другій половині ринку торгували живою худобою, фуражем, гасом, вугіллям, дровами та кустарними виробами.
Базар працював навіть в найважчі для України роки. Ринок – жив. Рундуки, ларьки, лавки, магазинчики, відкриті прилавки стояли тут до другої половини 1960-х років.

У 1960 році на місці ринку вирішили звести Палац «Україна», але ринок у цьому місці постановили зберегти.
Рішення про побудову головного корпусу павільйону ринку було ухвалене 27 вересня 1960 року виконавчим комітетом київської міської Ради депутатів трудящих — Рішення № 1721 «про відвід земельної ділянки Управлінню ринками під будівництво критого ринку». Виконавчий комітет постановив: «Відвести правлінню ринками земельну ділянку площею приблизно 1,5 га на вулиці Горького, 115 під будівництво критого ринку…».
Відомий український архітектор Г. Ратушинський завершив роботу над проектом критого ринку 5 серпня 1968 року. У доповідній записці на ім’я начальника управління ринками міста Києва тов. Аксьонову І. В. було сказано (рос.):
«Научно-исследовательский институт экспериментального проектирования АСИА УССР сообщает, что при разработке рабочих чертежей крытого рынка на 486 торговых мест по улице Горького, 115 были учтены все замечания Строительно-Архитектурного Совета управления по делам строительства и архитектуры Киевского Горисполкома, Государственной санитарной инспекции г. Киева и Управления Пожарной охраны Киевского Областного Совета депутатов трудящихся».

Сучасний Володимирський ринок будувався близько трьох років (1965-1968 рр.) За проектом архітектора Г. К. Ратушинського та інженера Л. Г. Дмитрієва. Будівля виконана зі скла, всі конструкції є металевими. Відмінними рисами нового ринку стали чіткі пропорції, нові матеріали й прогресивні конструкції, по вул. Антоновича, 115 (1968 рік, архітектори К. С. Фельдман, Г. К. Ратушинський). Будівля висотою 20 м, розрахована на 485 торгових місць, торгова площа яких 3181 м2, об’єм 30876 м3. Ринок складається з центрального торгового залу плановими розмірами 42х42 і прилеглими до нього відділів м’яса, яєць і рослинної олії, овочів і фруктів. Службово-побутові приміщення знаходяться у двоповерховій прибудові з тильного боку будівлі. У підвальному приміщенні розташовуються склади, 19 холодильних камер площею 180 м2, морозильне відділення, спеціальна камера для розморожування м’яса і т. д.

Будівля ринку має збірну залізобетонну вантову оболонку і розроблено за каркасною схемою зі збірних залізобетонних елементів. Для огорожі бічних поверхонь центрального торгового залу використані склозалізобетонні панелі.



Незвичайна форма даху у вигляді козирків-трикутників, які опускаються до центру, ясно визначає специфіку конструкції, утворюючи архітектурний образ, який запам’ятовується. Ринок був сформований з трьох основних майданчиків для продажу.

На території критого ринку було організовано торгівлю медом із домашніх господарств, торгівлю молоком, сметаною, вершками, сиром, домашнім маслом тощо. Значну частину ринку першого поверху вздовж стін було відведено під прилавки для колгоспної торгівлі м’ясом та салом, де збиралася значна частина людей, часто тут утворювалися навіть черги. Частину центральних проходів було відведено під торгові місця продавцям овочів та фруктів із домашнього господарства, найчастіше продавцями тут були бабусі та дідусі з приміських кварталів, які вирощували городину та фрукти.
Усередині торгового залу були збудовані бетонно-цегляні торгові прилавки. На початку кожного такого ряду були встановлені світлові тумби на залізних опорах із написами: «ОВОЧІ», «М’ЯСО» тощо, які яскраво світилися.
Велику частину центрального залу критого ринку займали магазини: магазин «ГОРКООПТОРГУ», магазин № 7, магазин № 495 Московського РГТ, відділ соків, магазин рибопродуктів, гастроном № 2 фірми «Київ» — відділ гастрономії, рибний відділ; магазин № 506 Московського ОРПК — секція продажу овочів та фруктів, секція продажу консервів та соління, відділ консервів та соків. На ринку також було розгорнуто відділ ялинкових прикрас та іграшок магазину № 1916 Київ культторгу.
Згідно з товарною спеціалізацією, ринок є змішаним. На його території можна придбати як продовольчі, так і непродовольчі товари оптом і вроздріб.

