Кафе “Квінта”. Культове місце Київських неформалів 80-90-х

Всі, чия молодість припала на 80-90-і роки, з теплотою згадують старий кавовий підвальчик на Великій Житомирській 8/14, офіційно носивший назву «Квінта».

Одне із знакових місць для мене! Будучи “неформальною” молодою людиною, забити стрілку або потусуватися на “БЖ” було чим то невід’ємним протягом частини життя.

Всі, чия молодість припала на 80-90-і роки, з теплотою згадують старий кавовий підвальчик на Великій Житомирській 8/14, офіційно носивший назву «Квінта». Але ось в народі прижилася інша назва, що з’явилося з абревіатури вулиці, – «БЖ».

Воно з’явилося напередодні Олімпіади-80, це місце відразу облюбувала різношерста і неординарна публіка. На початку вісімдесятих кафе було суперпопулярним не тільки серед пересічних жителів і гостей столиці, а й серед еліти (художників, музикантів, письменників). Це пояснюється тим, що «БЖ» знаходилося в безпосередній близькості до Андріївського узвозу. Втім, черга до кафешного прилавка тягнулася від вхідних ступенів, а якщо втомлений персонал робив собі перерву на «перекур», натовп починав ломитися всередину, погрожуючи винести двері.

«Квінта» славилася натуральною кавою і дешевим розливним спиртним (парадоксально, але закуска до придбаного спиртного не користувалася особливим попитом). А головним магнітом для постійних відвідувачів була сама атмосфера кафе: бетонні «бурульки», що звисали з прокопченій стелі, і оббиті дерматином стіни, на яких бігали один за одним мальовані герої мультфільму «Ну, Постривай!».

У кафе, серед іншої неформальної молоді, можна було побачити легендарних панків Єгора Лєтова та Янку Дягілєва, київські, популярні в 80-х, групи – «Колезький асесор», «Баніта Байда», «Ер. Джаз», художника-контркультурщіка Валерія Лозового, кінорежисера Асю Хребтову, поетів і прозаїків – Бориса Олійника, Юрка Позаяка, Андрія Куркова та ін. Втім, якщо говорити про музикантів, то нерідко посиденьки в підвальному кафе закінчувалися масовими імпровізованими джем-сейшнами.

Визначною пам’яткою «Квінти» ще був музичний автомат – мало хто з закладу такого формату могли дозволити собі таку «розкіш».

Олег, киянин, 38 років: «Перше, що згадується – туалет, що викликає стійкі асоціації з Гальюном затонулого підводного човна. А ось кава там була непогана. І горілку на розлив відпускали в карафки … Можна було і траву купити, і тут же, в підворітті, «вжити». Близькість головною «ментовської» контори тільки додавала гостроти відчуттів».

Кінець «Квінти» досить прозаїчний і банальний. Спочатку почався ремонт, який тривав тривалий час, а потім на місці культового кафе з’явилась одна з мережевих кав’ярень.