Як на Олімпійському на початку 90-х з рук торгували
Барахолка біля Республіканського стадіону Києва 1992-1994 років.
У 1992 році біля Республіканського стадіону Києва було відкрито ринок «Патент», який був закритий навесні 1994-го. Про причини, що спонукали до такого рішення, написала газета «Грані-плюс» (№ 39, 15–21 грудня 2003 р.). Там йшлося про споживче товариство «Меркурій», на базі якого була створена фінансова піраміда, в результаті діяльності якої були обдурені тисячі громадян України.
«Історія з підприємливим офіціантом Семеном Юфою, — наголошує це видання, — колись стане підставою для створення гангстерського фільму (скоріше, малобюджетного)”.
Саме Семену Юфі вдалося домогтися від тодішнього мера Івана Салія рішення про функціонування речового ринку на Республіканському стадіоні. А створення на ринку кас обов’язкового страхування торговців — це взагалі класика жанру. Рекетири настільки розлінилися і «виросли», що вже не ходили по данину до наметів. Торговці приходили самі «страхувати» свій товар.
Заступником начальника відділу страхування був Віктор Авдишев, а очолював відділ його дядько Гарі Малік-заде Джибу — особи в кримінальному світі Києва на той час майже легендарні. Після загибелі Джибу колишній спортсмен Авдишев вже особисто контролював ринок і проводив там свої «стрілки», на які збиралося до 250 бойовиків одночасно. Туди ж звозилися для вибивання грошей «прибулі» підприємці не тільки з Києва, але і зі всієї України. Будучи за характером людиною м’якою і спокійною, Авдишев панічно боявся в’язниці. Йому складно було керувати військом чисельністю під 700 осіб. І тоді на ринок прийшов Пуля — харизматична особа. Він не тільки підвищив авторитет Авдишева, але і в цілому дав могутній поштовх рекет-руху Києва.
Чому правоохоронні органи закривали очі на легалізований рекет — питання риторичне. У листопаді 1992 року тут улаштували облаву, в результаті якої було затримано 117 (!) осіб, що належали до різних київських кримінальних структур. Більшість із них були випущені на волю після процедури фотографування. Складалося враження, що міліція лише потребувала їхніх хороших фотокарток.
Територія біля стадіону була перетворена у жахливого вигляду речову барахолку. На контрфорсах, які підтримували другий ярус трибун, бовталися розшиті фольгою і бісером хвилюючі дам сукні, неповторні й зшиті зі шматочків шкіри куртки «Танкер» і формені для 90-х малинові піджаки з пластмаси. Внизу – на площі, на розкладачках і картонних коробках, стояли стрункі ряди гігантських квітчатих сумок з барахлом і лежали купи одягу, купленого «човниками» за копійки, який продавався за долари та купони. Очі, що звиклі до сіреньких кольорів радянського одягу, лопалися від рожево-смарагдово-бірюзового, розшитого блискітками й непридатного для тривалого носіння.
Нова столична влада, що прийшла до керівництва столиці у 1993 році, вирішила, як вона пояснювала, враховуючи названі вище обставини, а також кричущий антисанітарний стан навколо стадіону, складну криміногенну ситуацію, несплату податків до міського бюджету, покласти цьому край.
Як писала преса, сам процес зупинення діяльності названого ринку проходив важко, зустрічав значний спротив з боку кримінальних елементів та їхніх покровителів. Повідомлялося, що остаточно його закрити вдалося лише завдяки підтримці тодішнім Президентом України таких дій міської влади і його особистої вказівки правоохоронним органам.
Джерела – Всесвітній клуб киян, Вікіпедія.
